Елементи сатири у казках М. Є. Салтикова-Щедріна
Казка – неправда, так у ній натяк… О. С. Пушкіню У казках Салтикова-Щедріна відображені основні соціальні, політичні, ідеологічні і моральні проблеми, якими характеризувалося російське життя другої половини XІX століття. У казках показані всі основні класи суспільства – дворянство, буржуазія, інтелігенція, трудовий народ. Сатира, що бичує урядові верхи самодержавства, найбільше гостро виділяється в трьох казках: “Ведмідь на воєводстві”, “Орел-меценат” і “Богатир”. У казці “Ведмідь на воєводстві” Салтиков-Щедрін
У казці “Орел-меценат” Орел виступає в ролі урядовця-просвітителя, що при своєму дворі завів мистецтва і науки. Але роль мецената йому незабаром знудила: він загубив солов’я-поета, заточив у дупло вченого дятла і розігнав ворон. Автор робить висновок,
“От як добре бути генералами – ніде не пропадеш!” Після повернення до Петербурга генерали “грошей загребли”, а мужикові вислали “чарку горілки, так п’ятак срібла: веселися, мужичина!”
У цій казці автор показує довготерпіння народу і його результат: ситі поміщики і ніякої подяки мужикові. Про те, що може трапитися, якщо мужика під рукою не виявиться, говориться в творі “Дикий поміщик”. Жив поміщик “дурний, читав газету “Звістка” і тіло мав м’яке, біле й розсипчасте”. Дія відбувається після скасування кріпосного права, тому селяни “звільнені”. Правда, від цього їм живеться нічим не краще: “куди не глянуть – все не можна, так не дозволено, так не ваше”. Поміщик боїться, що мужики у нього все проїдять і мріє від них позбутися: “дуже вуж багато розвелося в нашому царстві мужиків”. Мужикам теж життя теж не влаштовує і вони Бога молять: “Господи! легше нам пропасти і з дітьми малими, ніж все життя так томитися!” Бог почув молитву, і “не стало мужика на всьому просторі володінь дурного поміщика”. А що ж поміщик? Його тепер не впізнати: обростив волоссям, відростив довгі нігті, ходить рачки й на усіх ричить – став диким. Салтиков-Щедрін пише використовуючи “езопову мову”. Кожна казка Салтикова-Щедріна має свій підтекст. Наприклад, у казці про вірного Трезора купець Воротілов, щоб перевірити пильність пса, наряджається злодієм. Своє багатство купець нажив саме злодійством і обманом. Тому автор зауважує: “Дивно, як до нього цей костюм ішов”. У казках поряд з людьми діють звірі, птахи, риби. Усіх них автор ставить у незвичайні умови і приписує їм ті дії, які вони не можуть робити насправді. У казках дивним образом переплелися фольклор, іносказання, дива і дійсність, що надає їм сатиричне фарбування. Піскар Салтикова-Щедріна може розмовляти і навіть десь служить, от тільки “платні не одержує і слуг не тримає”.
Карась Не тільки вміє говорити, але і виступає в ролі проповідника, в’ялена вобла навіть філософствує: “тихіше їдеш, далі будеш; маленька рибка краще, ніж великий тарган… Вуха вище чола не ростуть”. У казках багато перебільшень, гротеску. Це теж надає їм сатиричне фарбування і комічність. Дикий поміщик став схожий на звіра, здичавів, мужик готовить суп у пригорщі, генерали не знають, звідки з’являються булки. Майже у всіх казках уживаються фольклорні елементи й традиційні зачини. Так, у казці “Дикий поміщик” присутній казковий зачин: “у деякім царстві, у деякій державі жився-був поміщик…” і реальність: “він читав газету “Звістка””. У казці “Богатир” сам Богатир і Баба-яга є казковими персонажами: “У деякім царстві Богатир народився. Баба-яга його народила, випоїла, вигодувала і випестила”. У казках багато приповідок: “ні пером описати, ні в казці сказати”, “по щучому велінню”, “чи довго коротко”, є такі казкові персонажі, як цар Горох, Іванушка-дурачок, сталі словосполучення: “путем-дорогою”, “позивалися-виряджали”. Малюючи хижих тварин і птахів, Салтиков-Щедрін часто наділяє їх такими невластивими ним рисами, як м’якість і здатність прощати, що підсилює комічний ефект. Наприклад, у казці “Самовідданий заєць” Вовк обіцяв помилувати зайця, інший вовк один раз відпустив ягня (“Бєдний вовк”), Орел простив мишу (“Орел-меценат”). Ведмідь із казки “Бєдний вовк” теж урезонює вовка: “так ти б хоч легше, чи що”, а той виправдується: “Я и те… скільки можу, полегшую…”.
Салтиков-Щедрін висміював у своїх казках соціально-політичний лад царської Росії, викривав типи і образи, мораль і політику всього суспільства. Час, у який жив і писав сатирик, для нас став історією, але його казки живі донині. Герої його казок живуть поруч із нами: “самовіддані зайці”, “в’ялені вобли”, “карасі-ідеалісти”. Тому що “усякому звірові своє життя: леву – левине, лисиці – лисе, зайцеві – заяче”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)