Духовні шукання Андрія Болконского в романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”
1. Задум роману “Війна й мир”. 2. Духовні ідеали молодого Болконского і їхній крах. 3. Пробудження героя до нового життя й даремність його мріянь. 4. Підсумок духовних пошуків князя Андрія.
В 1856 році Л. Н. Толстой починає роботу над романом “Війна й мир” про колишнього декабриста, що вертається із сім’єю в Росію через границю Але в ході роботи, автор усе більше відсував дію вглиб історії, поки зрештою не дійшов висновку, що джерела декабристського руху варто шукати в подіях війни 1812 року, коли в боротьбі із завойовниками об’єдналися
Воно стало розгорнутою панорамою всього російського життя, протягом п’ятнадцяти – двадцяти років. Долі окремих героїв автор уміло вплітає в загальну картину історичного процесу. Але аж ніяк не зовнішні події становлять основний зміст цього добутку Головна мета
Він розчарований порожнечею світського життя, її одноманітністю й безглуздістю й нудиться спрагою діяльності Він одружений усього лише підлога року, але вже глибоко розчарований у сімейному житті й у своїй гарненькій лялечці – дружині, з якої звертається чемно, але холодно, як зі сторонньою жінкою. Ища можливості для додатка своїх сил, князь відправляє вагітну дружину до батька для того, щоб їхати в армію, чим викликає в неї щиру образу. Розпещена, звикла до обожнювання й поклоніння маленька княгиня, скривджена тим, що чоловік залишає її в такому положенні, хоча має можливість блискуче влаштувати кар’єру через її дядька, ставши флігель-ад’ютантом. Але князь Андрій мріє про теперішню військову кар’єру, про славу. У той момент він всерйоз захоплений Наполеоном, якого вважає великим полководцем.
Він мріє пр своєму Тулонет яке принесе йому славу й допоможе піднятися. Він вірить, що породжено для подвигу У мріях він бачить, як армія попадає в скрутний стан, а він рятує її й виграє війну. Але варто помітити, що для князя Андрія прагнення до слави – це не егоїстичне спонукання, а навпаки, шляхетна потреба служіння суспільству.
Саме вона змушує Болконского підхопити падаючий прапор і кинутися вперед назустріч ворогові. От він – його Тулон, довгоочікуваний момент подвигу, про яке він мріяв Але, як не дивно, у цей момент герой не відчуває особливого щиросердечного підйому, навпаки, в очі йому кидається щось дрібне, другорядне. Потім він падає поранений разом із прапором і перестає зауважувати що-небудь навколо. Він не помітить навіть похвали свого вчорашнього кумира – Наполеона. Він побачить лише високе небо над головою й уразиться тому, що не бачив його раніше.
І всі його мрії й честолюбні задуми здадуться Андрію Болконскому порожніми й дріб’язковими Тут, під високим небом Аустерлица відкриється йому зміст щирих цінностей і щирого щастя. Станом цього щастя для нього стає сім’я – дружина, любов до якої знову відродиться в його душі, і майбутній син. Тепер уже він уважає своє презирство й холодність до дружини жорстоким і несправедливим. Він вертається із твердим наміром усе виправити. Але застає дружину при смерті й важко страждає від провини перед нею, від того, що “образив близьку й дорогу істоту, і знаєш, що нічим загладити не можна…
“. Після смерті дружини Болконский переконується в несбиточности своїх надій на щастя й живе тихим домашнім життям, наповненим турботою про сина. Але поступово Андрій пробуджується до нового життя И розуміє; що “життя не кінчене в тридцять один років”: Йому відкрилася нова істина. Він хоче, “щоб не для одного мене йшло моє життя”. Він знову прагне жити для інших.
І свою роль у його пробудженні зіграла зустріч із Наташей Ростовой. Він уперше побачив неї у Втішному. І йому стало отчого-те боляче, що він зовсім чужий для цієї тоненької чорноокої дівчинки, і їй справи немає до його існування.
І от він знову в Петербурзі, у центрі підготовки цивільних реформ Тут відбувається його нова зустріч із Наташей. І після її він раптом розуміє, що його абсолютно не займає законодавча діяльність, а речі, ще вчора казавшиеся важливими, порожні й не цікаві. З Наташей зв’язане відродження його надій на щастя. Але, незважаючи на всі спроби зближення між ним і Наташей залишиться якась відчуженість. Не випадково князівна Марья не повірить у звістку про заручини брата, а старий князь відкрито стане проти цього шлюбу й зажадає відстрочки.
А для старої графині Ростовой Болконский буде “чужим і страшним для неї людиною” незважаючи на искреннее прагнення “любити його як сина”. Наречений так і залишиться закритий і таємничий і для самої Наташи. І хоча це додасть їхнім відносинам особливу романтичність, що розділяє їхня дистанція, в остаточному підсумку розведе їх у різні сторони. Наташа, у її прагненні до волі, змінить нареченому, погодившись бігти з Анато-Лем, порожньою й егоїстичною людиною.
Князь Андрій не дуже що давно наставляв Пьера в необхідності простити розпусну й не здатну на искреннее почуття жінку, сам не може простити захоплення недосвідченій дівчині. Те, що Наташа з легкістю проміняла його на порожнього хлища, стало для нього крахом всіх ілюзій. Цей крах підсилює війна, що почалася, вторгнення в Росію французів і руйнування його рідного гнізда И от він знову в рядах армії, але він як і раніше, як би й поза загальною масою.
У момент смертельного поранення, коли поруч із ним вертиться готова вибухнути граната, князь Андрій відчуває гострий приплив любові до життя. Він із заздрістю дивиться на траву й полинь. А потім, довідавшись у закривавленому й ридаючому пораненому свого ворога Анатоля, він відчує жалю й навіть любові кнему. Але ця абстрактна християнська любов до ворога, по суті, означає його прощання з життям.
Удержати його може лише інша любов – земна, мирська – любов до жінки, що відроджується в ньому, після нової зустрічі з Наташей Ростовой. Але в цьому двобої почуттів перемагає ідеально-абстрактна християнська любов, тобто фактично перемагає смерть. Незважаючи на всі початі спроби, Андрій Болконский так і не зміг перебороти свою відчуженість від життя, не зміг злитися з нею, як не зміг він борсатися разом із солдатами в брудному ставку. Не захотів стати таким же “людським м’ясом”. Князь Андрій умирає не від рани По всіх медичних показниках він повинен був залишитися жити.
Але, як чуйно помітить серцем Наташа: “…він занадто гарний, він не може, не може жити…”. Герой дійсно не може жити, тому, що всі його духовні пошуки й метання в остаточному підсумку ні до чого не приводять.
Протягом всього життя він послідовно зневіряється в те, що на той момент здається йому значимим Під кінець йому відкривається єдина істина християнської любові й прощення, який намагалася навчити його князівна Марья, і яка тепер усе далі веде його по шляху ксмерти.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)