Оповідання “Харитя” було написане Михайлом Коцюбинським під час вчителювання в селі Лопатинці. Ознайомившись з його змістом, Панас Мирний написав молодому колезі схвильованого листа: “У такій невеличкій приповісті та так багато сказано! Чистою, як кринична вода, народною мовою…” З любов’ю змальовує портрет Хариті – головної героїні оповідання – Михайло Коцюбинський. “Великі сині очі з-під чорних вій дивилися пильно й розумно. Смугляве личенько розчервонілося”. Автор начебто милується цією дівчинкою, підкреслюючи
її щиру вдачу. Харитя була дуже працьовитою, вставала раненько, з сонечком. Хутенько зваривши їжу, годувала хвору матусю і поралась по хазяйству. Письменник підкреслював, що вона була вправною в будь-якій роботі. “Любо було глянути на її дрібненькі, запечені на сонці рученята, що жваво бігали від однієї роботи до другої”. Аж ось поспіло вдовине жито, сиплеться стигле зерно на землю, а бідна Харитина мати лежить недужа. І тут у голівонці дівчинки промайнула думка, що вона сама допоможе матусі. В її уяві вже постала вижата нива, на якій стоять полукіпки, блищать на сонці, як золото.
Раненько вийшла дівчинка
в поле і побачила чудову картину: “гарячою зеленою барвою” горів на сонці ячмінь, широко стелився за ним килим ясно-зеленого вівса. Босі дитячі ноженята ступали по стежці, над головою синіло небо, “а з обох боків, як стіни, стояло жито й шелестіло вусатим колоссям”. Лячно було їй одній серед широкого поля, але треба було працювати. Дівчинка була ще малою, і звичайно ж, не могла сама скосити ділянки. Вона із завзяттям взялась за серп, але робота йшла якось недобре. Сльози болю і сум точать її голівоньку, бо таке було щире бажання порадувати любу матусю. Селяни не покинули напризволяще вдовицю із Харитею, допомогли, не дали померти голодною смертю. Коцюбинський підкреслює, що не має значення, чи скосила б дівчинка свою латочку, а має велике значення душевний порух допомогти матері. Протягом усього оповідання письменник звертає увагу, що то була ласкава і любляча донечка. До матусі вона зверталась із словами: “матінко”, “матусю кохана”, до хрещеного батька – “тату мій любий та милий”. У цьому чудовому оповіданні автор майстерно розкрив психологію дитини, її думки й переживання. Він намагався сказати”, що за таких тяжких умов існування селяни здатні відчувати прекрасне, бути добрими, щирими, чуйними.
