Імпресіоністична проза Михайла Коцюбинського

Iмпресiонiзм (вiд фр. impression – враження) – напрям у мистецтвi, який основним завданням вважав ушляхетнене, витончене вiдтворення особистiсних вражень та спостережень, мiнливих миттєвих вiдчуттiв та переживань. Сформувався у Францiї в другiй половинi XIX ст. насамперед у малярствi (назва пiшла вiд картинки К. Моне “Iмпресiя. Схiд сонця”, 1873). Його представники – художники К. Моне, Е. Моне, О. Ренуар, Е. Дега та iн. – основним завданням вважали найприроднiше зобразити зовнiшнiй свiт, витончено передати свої миттєвi враження, настрої. Iмпресiонiзм

на межi XIX – XX ст. став вагомим компонентом європейського письменства. Але у лiтературi iмпресiонiзм не знаходив такого програмового характеру, як у малярствi, не мав свого окремого угруповання, наближався то до натуралiзму (у прозi), то до символiзму (в поезiї). Його представники змальовували свiт таким, яким вiн видавався в процесi перцепцiї. Ставилося за мету передати те, яким видався свiт у даний момент через призму суб’єктивного сприйняття. Це зумовило функцiональнi та компзицiйнi змiни опису: опис став епiзодичним, фрагментарним, суб’єктивним.

Iмпресiонiстичнi тенденцiї викликали також змiни в характерi оповiдi епiчних

жанрiв: вона певною мiрою лiризувалася, що спричинило пiднесення ролi й розширення функцiї внутрiшнього монологу. У французькiй прозi iмпресiонiзм представляють брати Гонкури, А. Доде, Гi де Мопассан, в австрiйськiй С. Цвейг, А. Шнiцлер, у польскiй – С. Вiткевич, С. Жеромський та iн. Елементи iмпресiонiзму (зокрема, характерне для нього пленерне бачення, реалiзоване найчастiше через метафору, що виконує настроєву функцiю) зустрiчаємо у творах українських письменникiв, наприклад, у М. Коцюбинського: “На каменi”, “По-людському”, “Тiнi забутих предкiв”, “Intermezzo”, “Цвiт яблунi” та iн. Тут естетична функцiя кольорiв, свiтлотiней, звукових барв i тонiв, передача рiзних внутрiшнiх почуттєвих станiв автора домiнують над iншими художнiми засадами. Iмпресiонiстичнi тенденцiї спостерiгаємо у творчостi письменникiв 20-30-х XX ст. – Г. Михайличенка (“Блакитний роман”, М. Хвильового (“Синi етюди”), Мирослава Iрчана (“Карпатська нiч”) та iн. У лiрицi iмпресiонiстичнi тенденцiї найвиразнiше виявилися у французького поета П. Верлена, але без таких модифiкацiй, як у епiчному жанрi. Великого значення надавалося звуковому настроєвому оформленню, музичностi вiрша. В українськiй поезiї iмпресiонiзм позначена творча практика П. Тичини, В. Чумака та iн. Характерними у цьому планi є символiстсько-iмпресiонiстичне змалювання ранку М. Йогансеном.

У драматичнiй творчостi iмпресiонiзм виявляється в розслабленнi фабульної структури, розбиваннi сценiчної дiї на значущi елементи, використаннi незакiнчених фраз, думок, створеннi невловного настрою, а також у високому ступенi поетизацiї драми. Подiбно до лiрики iмпресiонiзм найчастiше поєднується в драмi з символiзмом, що простежується у творчостi М. Метерлiнка, О. Уальда, С. Виспянського. В українськiй драматургiї iмпресiонiзм виявляється меншою мiрою, проте його елементи притаманнi символiстськiй п’єсi С. Черкасенка “Казка старого млина”, п’єсi “Бенкет” М. Рильського та iн.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Імпресіоністична проза Михайла Коцюбинського

Categories: Нові твори

Links