Судження багатьох критиков-консерваторов нагадували бурчання класних наставників, незадоволених “еротичними пустощами” колись виплеканих і гречних письменників. Звісно, саме Арцыбашев, письменник іще з стійкою репутацією писателя-“порнографа”, став головною мішенню викривачів літературної еротики. У той самий час не можна применшити роль деяких письменників та критикам мінімізації громадського резонансу тих літературних тенденцій, що виникали як данина моді, як подачка натовпі, вимагала “полунички”. Російська література,
не мала традиції еротичного зображення (окрім творів так званої “потаєної літератури”, які циркулювали у вузьких колах, власне, не призначених широкій публіці), виявилася перед спокусою надзвичайно спрощених художніх рішень. Характерно у зв’язку судження У. Р. Короленка, висловлена у листі редактору “Сучасного світу” Ф. Д. Батюшкову, котрий ризикнув опублікувати “Саніна”. “Не сердитеся, Федір Дмитрович, однак це вже прямо порнографія, до того ж нездорова, – писав Короленка. – Нічого нового, ще, що досі пір автори не вирішувалися ще описувати en toutes lettres (відверто, навпростець –
франц. – У. До.) як “вона лежала під нею як і здригалися її голі ноги”. Наступний “новатор”, якщо він захоче піти ще, опише вже весь фізіологічний акт з початку остаточно. Але це буде глава з гінекології в обличчях, а чи не психологія і мистецтво. “Роман оголених торсів” – як колись Щедрін”. Зваживши тільки одну (до того ж не головну) бік арцыбашевского роману, Короленка, як здається, не помилився, передбачив ще більше спрощення еротичної теми до засобів масової літературі минулих років. Саме це відбулося у деяких творах А. П. Кам’янського, У. До. Винниченка та інших письменників. Різкі та значною мірою справедливі закиди критиків – опонентів Арцыбашева – викликала плакатність зображення Саніна, сприйнята як пропагований самою авторкою духовний примітивізм “героя часу”. З огляду на його і ясних життєвих принципів погляди на секс здавалися непросто “ідейній порнографією”, а й камуфляжем звичайній розбещеності. “Ось воно – нагороджена “чеснота кінця століття”, чеснота широких плечей та здоровою грубої сили, – іронічно писав про Санине та її единомышленнике Іванові критик М. Кадмин (М. Я. Абрамович). – Автор неначе не лише малює знає своїх героїв, але у самому малюнку чується його шепіт читачеві: “милуйся, милуйся на Саніна і Иванова!””17. Справді, Арцыбашев дуже недвозначно давав читачеві, що у своєму новому герої він бачить етичний еталон сучасної людини, який перебуває тільки з “відчуттів приємного і неприємного”, що посилає решта “під три чорти”. Еротичне насолоду в людини – лише бажаний варіант “приємного”, не утруждающего ні мозок, ні душу. Спрощенням справді серйозної наукової проблеми вважав санинское ставлення до жінки Купрін: “Як постать – Санін блідий і нескладний. Її було прийнято за решителя статевої проблеми – але ці непорозуміння. Санін в дівчині бачить телицю, його ставлення до неї – ставлення нице. Він є аморальним і паразит, не індивідуаліст, а распущенник”. Якщо російські філософи початку сучасності (М. А. Бердяєв, Д. З. Мережковський, У. У. Розанов) намагалися філософськи осмислити проблему роз’єднаності і з’єднання “тілесного” і “духовного” у людині, то Арцыбашев та її послідовники наполегливо редуцировали до психофізіологічної складової, до почуттєвого насолоди. Саме тому, наражаючись на гнів письменника, частина з перших критиків його роману не зрозуміли самого “дорогого”, що він хотів сказати, у цій книжці. Занадто била правді в очі свідомо примитивизированная автором еротика – сфера, у якій Санін змальований і яскравіше, ніж у якому не пішли. “Було зрозуміло дитині, що Арцыба-шев хотів оглушити читача голоблею”, – іронічно зауважив А. А. Ізмайлов. “Санін” сприйняли як роман, у якому норми, межі і бар’єри літературної еротики, встановлені російської класикою, непросто подолані, але перекинуті і розтоптані. Саме перш ніж стати бестселером ідеологічним роман став, щодо справи, бестселером “порнографічних” – відповідно до тодішніми уявлення про порнографії, зрозуміло.
