Думка про рідну домівку у романі М. О. Шолохова “Тихий Дон”
Поява геніального роману-епопеї Михайла Шолохова “Тихий Дон” рівносильна диву. Цей роман воістину став шедевром століття завдяки могутньому таланту письменника.
Народ, його минуле, дійсне і майбутнє, його щастя – от основна тема роздумів письменника. У романі Шолохов зобразив боротьбу двох цілковито різних сил: донського козацтва і Червоної армії.
“Мелеховське подвір’я – на самому краї хутора”, – так починається роман-епопея і протягом усієї епопеї Шолохов буде розповідати нам про мешканців цього подвір’я.
Життя мешканців дому Мелехових постає із сторінок твору в сплетінні протиріч, тяжінь і боротьби. Можна сказати, що на перехресті великих історичних подій, кривавих сутичок опинилася вся сім’я Мелехових.
Передусім ми знайомимося з главою сім’ї – Пантелієм Прокоповичем. “Під старість Пантелій Прокопович став крижастий: роздався в ширину, трохи зсутулився, але усе ж виглядав дідком складним. Був
Таку ж всепоглинаючу любов до рідного дому батько передав своїм синам. “Старший, вже одружений син його Петро нагадував матір: великий, кирпатий, у буйній повителі пшеничного кольору волосся, кароокий, а молодший, Григорій, у батька йшов: на півголови вищий за Петра, хоч на шість років молодший, такий же, як у батька, звислий шулікуватий ніс, у трохи косих прорізах – підсинені мигдалини гарячих очей, гострі плити вилиць обтягнуті коричневою з рум’янцем шкірою. Так само сутулився Григорій, як і батько, навіть у посмішці було в обох щось спільне, звіряче”.
Образ Григорія Мелехова центральний в епопеї. Про нього відразу неможливо сказати – позитивний це або негативний герой. Занадто довго він блукав у пошуках правди, свого третього шляху, пролив багато людської крові.
Його трагедія – це трагедія людини, яку невблаганний хід історії поставив перед необхідністю крутого повороту у своїй долі. Григорій постає перед нами як правдошукач. У пошуках правди він проходить найважчий шлях – шлях самопізнання. Насправді цей шлях виявився для Григорія бездоріжжям у темну ніч: він втратив віру в правду народу і віру в себе, став шукати забуття в пияцтві, у жіночих пестощах, у бою виявляв “безглузду жорстокість”.
Але й у цей страшний період морального падіння в Григорієві живе велика любов до рідної землі, рідної домівки. Це те єдине і, мабуть, найважливіше, що є в цій людині.
Над усе у романі мене вразили жіночі образи: Іллівна, Оксенія і Наталя. Ці жінки зовсім різні, але їх об’єднує піднесена моральна красота.
Іллівна, наприклад, переживаючи незабутню трагедію – смерть сина, змогла простити його убивцю, тому що того покохала її дочка.
Кохання Оксенії до Григорія на сторінках роману межує з подвигом. І хоча перед нами проста напівписьменна козачка, не можна забути, який прекрасний внутрішній світ цієї жінки з непростою долею.
Рисами високої трагедійності відзначений і образ Наталі. Вірна, але нелюбима дружина, вона підкоряє Григорія (а разом із ним і читача) своєю чистотою, любов’ю до дітей, готовністю чекати і сподіватися на щастя все життя.
Герої епопеї Шолохова ввійшли в наше життя як реальні люди, живуть із нами і серед нас. А дім Мелехових став нашим рідним домом.
На жаль, сім’я Мелехових все-таки розпалася, але її члени змогли створити домівку, де завжди буде палати вогник любові, тепла і порозуміння, який не згасне ніколи.
Людина для Шолохова – найцінніше, що є на нашій планеті, а найважливіше те, що допомагає формуванню душі людини, – це насамперед його дім, у якому він народився, виріс, де його завжди будуть чекати і любити, і куди він обов’язково повернеться.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)