Дружба в лірику Пушкіна
Читаючи вірші Пушкіна, ми мимоволі попадаємо під чарівність не тільки його дивного поетичного дарунка, але й інших високих і прекрасних талантів, серед яких є особливий – талант дружби. Вся його поезія сприймається як захоплений гімн цьому прекрасному почуттю.
Джерела такого розуміння дружби беруть початок у щасливих ліцейських роках, де він уперше перейнявся духом братерства й товариства, де він зустрів близьких за духом людей, дружбу з якими проніс через все життя. Це И. Пущин, А. Дельвиг, В. Кюхельбекер і багато хто інші. З роками коло
Один з перших віршів, присвячених дружбі, – “Бенкетуючі студенти”. Кгда читаєш ці искрящиеся гумором і веселощами рядка, із працею віриш, що вони належать п’ятнадцятирічному поетові. З дивною легкістю накидає він жартівливі портрети друзів, тих, що зібралися у святкового стола, акцентувати увагу на смішних рисках їхнього характеру. Причому ці жартування далеко не завжди необразливі. Чимало прикростей доставляють чутливому й незграбному Кюхле
Письменник, за свої гріхи… Ти на вид усіх тверезіше; … Вільгельм, прочитай свої вірші, … Щоб мені заснути скоріше.
Юний поет явно зазнає насолоди від власного поетичного дарунка, сприймаючи дружбу як щасливий, але випадковий сполучник радості й волі. Виходить, друзів поєднує тут веселе застілля, взаємні жарти й звільнення на якийсь час від “холодних мудреців” і “учених дурнів”.
Через рік після закінчення ліцею у вірші “Чаадаєву” Пушкін буде зі смутком згадувати про цю безтурботну пору:
Любові, надії, тихої слави… Недовго ніжив нас обман, … Зникли юні забави, … Як сон, як ранковий туман.
Пушкін чудово передає тут настрою, які випробовує людина в пору дорослішання, коли доводиться розставатися із мріями й ілюзіями дитинства.
Його поетичний шедевр “19 жовтня”, написаний в 1825 році, присвячений річниці відкриття ліцею. Початкові рядки вірша овіяні смутком. І це природно. Осінь – це пора зів’янення природи, що особливо тонко почував поет. Цей настрій збільшується похмурими особистими обставинами: поет перебуває в посиланні, воно невільно й навіть не має змоги зустрітися із друзями в знаменний день їхнього життя. Але думками, душею він був з ними.
Уява поета малює вигляд милому й дорогих його серцю людей. Спогаду про їх наповнюють його душу радістю. Поет більше не самотній. Дружба рятує його від “мереж долі суворої”, допомагає перебороти мучительность посилання, дає йому надію на майбутню зустріч із друзями, віру в те, що їхній сполучник ніщо не в змозі зруйнувати:
Друзі мої, прекрасний наш сполучник! … Він, як душу, нероздільний і вічний…
Останньої для Пушкіна двадцятилітній річниці ліцею присвячений вірш “Була пора: наше свято молодий…”. Початок вірша повертає поета до щасливої ліцейської пори, відбитої багато років тому в “Бенкетуючих студентах”. Як перемінилися учасники святкового застілля! “Просторіше, сумніше ми сидимо,” – шкодує поет.
Пушкін зіставляє тут початок життя з її безтурботністю й наївністю й зрілість із її гірким досвідом. Час невблаганно. Воно міняє й почуття, і думки, і зовнішній вигляд людини, але не в змозі зруйнувати ті узи дружби, які чверть століття зв’язують цих уже літніх людей.
.. Дружба в цьому вірші з’являється як спільно прожите життя людей одного покоління, що зуміли зберегти єдність перед особою історії.
Вірша, присвячені дружбі, займають величезне місце у Творчості Пушкіна. Їхній зв’язок нерозривний з обставинами особистого життя поета, з його щасливими й безтурботними ліцейськими роками. Дружба не раз рятувала поета від самітності й туги, робила навколишній світ прекрасніше й щедріше.
Пушкінські вірші про дружбу даровали його поколінню безсмертя, створили ідеал, до якого ми мимоволі прагнемо, може бути, уперше в житті задумавшись про те, як багато значить у житті людини дружба, яким щедрим і терпимим ти повинен бути, щоб і твоєму житті опромінило тол сильне й прекрасне почуття.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)