ДРУГ ЛЮДИНИ, ДРУГ ПРИРОДИ Й ПРАЦІ (слово про творчість О. Вишні)
ДРУГ ЛЮДИНИ, ДРУГ ПРИРОДИ Й ПРАЦІ (слово про творчість О. Вишні)
ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ
Варіант 1
I. Остап Вишня – майстер гумору й сатири.
II. “Мені нове життя усміхається! І я йому усміхаюсь! Через те й усмішки!”.
III. Значення творчості Остапа Вишні.
Варіант 2
I. Творчий шлях гумориста Остапа Вишні.
II. Гострі проблеми сучасності крізь призму сміху (тематика творів).
III. “Кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися”.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Окремими виданнями видрукувано
ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ
Треба – людину любити. Більше, ніж самого себе.
Тоді тільки ти маєш право сміятися. І тоді людина разом з тобою буде сміятися…із себе, із своїх якихось хиб, недоліків, недочотів і т. д. І буде такий дружній, такий хороший сміх…
Той сміх, що не ображає, а виліковує, виховує людину, підвищує…
Остап Вишня
Коли входиш у літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко! Обітри черевики!
Остап Вишня
Письменник… як і лікар, повинен мати чисте співчутливе серце, правдивий характер, відрізнятись великою поміркованістю і постійним прагненням робити добро.
О. Гончар
…ніякі найстуденніші вітри тяжких часів не могли остудити в його душі любові – невгасної любові до народу, до Вітчизни, до краси життя й мистецтва.
О. Гончар
ЦИТАТИ З ТЕКСТІВ
Поетичне і життєве кредо патріота Остапа Вишні: “… Як я люблю цей народ, коли він мене “зничтожає” своєю мудрістю, своїм дотепом, своїм неперевершеним “своїм”…
І я його розумію, і він мене розуміє, і він знає… що люблю ж я його, як сонце, як повітря, а він, народ, стоїть, підморгує, усміхається…
Та будь же ти тричі щасливий!
Яке щастя дивитись одкрито в очі свого народу!
Тільки він, тільки народ!..”
(“Думи мої, думи мої…”)
Невеселі роздуми про стан тогочасної літератури й обов’язок письменника перед читачами: “Ну, чому я мушу чукикати літературу? Чому я мушу боліти, страждати за того, хто прийшов у літературу? Офіціально? Ні!
А серцем, душею, болем моїм?
Чому? Чому такий біль у мене не тільки за “провалля” в літературі, а за особу талановиту, за її поведінку навіть в особистому житті?..
Для літератури мало кришталевої чистоти, література – це перл у кришталях і чистота в найчистішому.
Який жах (а може, й не так уже страшно), що я знаю особисто людей, що створили перли нашої літератури.
Я їх бачив, з ними говорив, за одним з ними столом сидів, пив, їв, розмовляв, сміявся, жартував…
А потім читав”.
(“Думи мої, думи мої…”)
Остап Вишня, жартуючи, розповідає в “Моїй автобіографії” про те, як став письменником: “А письменник – ні. Про письменника подай, обов’язково подай: що впливало на його світогляд, що його оточувало, що організовувало його ще тоді, коли він лежав у матері на руках і плямкав губами, зовсім не думаючи про те, що колись доведеться писати свою автобіографію.
А от тепер сиди й думай, що на тебе вплинуло, що ти на письменника вийшов, яка тебе лиха година в літературу потягла, коли ти почав замислюватися над тим, “куди дірка дівається, як бублик їдять”.
Бо письменники так, спроста, не бувають.
І от коли пригадаєш життя своє, то приходиш до висновку, що таки справді письменника супроводять в його житті явища незвичайні, явища оригінальні, і коли б тих явищ не було, не була б людина письменником, а була б порядним інженером, лікарем чи просто собі толковим кооператором.
Підскочать оті явища – і записала людина”.
ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ
Усмішка – різновид фейлетону та гуморески, введений в українську літературу Остапом Вишнею. Своєрідність жанру усмішки – у поєднанні побутових замальовок із частими авторськими відступами, у лаконізмі й дотепності.
Усмішка не набула значного поширення в літературі. Правда, журнал “Дніпро” інколи друкував “народні усмішки”, “дніпровські усмішки”. З’являлися синкретичні жанри: усмішка-нарис, усмішка-оповідання, усмішка-фейлетон, усмішка-жарт, усмішка-стаття.
Трапляються і віршові усмішки. Наприклад, у доробку поета Анатолія Качана.
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ
“Вишнівські” усмішки справді неповторні. Це невеликі за обсягом, сповнені іскрометного сміху твори, у яких ідеться про події, факти, речі, котрі часто заважають людині жити, розвиватися, самоутверджуватися. У центрі, як правило, комічна ситуація, комічний конфлікт чи комічне зіткнення персонажів. Та чи не найприкметніша їхня риса – ліризм, м’яка, доброзичлива тональність з окремими тонкими іронічними вкрапленнями. Це виявляється і в інтонацій автора – щирій, відвертій; і в мові – іронічно-доброзичливій, багатій на слова розмовно-побутові, часто індивідуально-окреслені; і в поняттях, термінах, діалектизмах, що творять мовний колорит усмішок”.
Н. Бернадська
“З жанрового боку серед його творів не тільки усмішки: він так само активно виступає у жанрі фейлетону й малого фейлетону, як твору документального, а також гумористичного оповідання (“Село згадує”, “Дід Матвій”, “Ярмарок”). І все ж слушно буде визначити: автор усмішок, фейлетонів чи оповідань – не тільки викривач, його талантові притаманна поетичність в осягненні світу, ніжність і лагідність у ставлення, до людини природи”.
І. Зуб
ПРИКЛАД ФРАГМЕНТА ТВОРУ
Про безмежну любов українців до творів Остапа Вишні свідчить такий промовистий факт: у 50-х роках XX ст. серед партапаратників був поширений афоризм “До Вишні прислухається народ, а до Тичини – начальство”. Один із дослідників творчості Вишні, у Ю. Лавріненко, писав, що до цього “короля українського парнасу” постійно приходили люди, а він “нікому не відмовляв і надокучав представникам влади і фейлетонами, і особистими клопотаннями”. На думку вченого, неперевершеність Остапа Вишні полягала у його бездоганному володінні мовою, умінні грати словом, жартом, афоризмом, примовкою, недомовкою, натяком, анекдотом, а з іншого – у його незмірній любові до людей, прагненні допомогти їм.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)