Літературно-естетичні погляди Остапа Вишні

Щоденник Остапа Вишні – визначний літературний та людський документ. “Найвищого “гонорару”, як веселий блиск в очах народу, – нема”, – так писав Остап Вишня у своєму щоденнику. Письменник звертався до долі із проханням послати йому сили, вміння, таланту для того, щоб зумів він викликати своїми творами усмішку у змученого працею, печалями, жалями народу. Щоденник ” Думи мої, думи мої” був написаний у 50-х рр., уже після того, як Остап Вишня повернувся зі сталінських таборів. Звичайно, багато що він заховав глибоко в серці,

не маючи змоги висловити все пережите і передумане. Щоденник переобтяжений патетикою, зайвим пафосом, але по при все те цей твір можна назвати визначним людським і літературним документом.)

“…Остап Вишня справді-таки земляк і духовний родич великого Гоголя, дотепного Котляревського, наївного і милого в тій наївності Квітки…” (М. Рильський )

Остап Вишня зумів внести в літературу своє, оригінальне.

У 20-30 рр. він створив неповторну країну веселої мудрості. У його творах

Народ, як у дзеркалі, бачив себе, сміявся над собою, і цей сміх допомагав усім ставати кращими. Остап Вишня був справжнім і визнаним

майстром у жанрі малої прози. Мова в його творах іде від першої особи – дотепного і мудрого оповідача, який, іронічно усміхаючись, розповідає про життя народу, його мрії, прагнення і негаразди:

А) фейлетони і памфлети (Остап Вишня цікавився злободенними на той час соціально-політичними темами, його хвилювала доля інших народів, і у своїх фейлетонах і памфлетах письменник їдко висміював націоналізм, шовінізм, ура-патріотизм. Остап Вишня був людиною свого часу, в який віра в Бога, релігія була об’явлена опіумом для народу, а тому частина його творів була спрямована проти церкви, священиків, проти “темних” селян, які більше покладалися на Божу ласку, ніж на Комуністичну партію);

Б)нариси і п’єси (Остап Вишня в багатьох своїх творах широко використовує прийом травестії, який в українській літературі розвинув І. П. Котляревський. У повну силу письменник показав цей прийому публіцистиці. Звичайно, зараз багато нарисів неактуальні, але деякі речі так і не змінилися з 20-х років. Сучасні вчені серйозно розмірковують над питанням походження українців і доводять, що ми особлива нація, ніяк не пов’язана зі слов’янським світом. У 20-ті роки Остап Вишня висміював М. Грушевського за подібні теорії: “Він науковими своїми розвідками остаточно й переконливо довів, шо ота мавпа, від якої, за Дарвіном, пішла людина, – так мавпа та була з українців”.

Остап Вишня не відходив від комедійного жанру і в п’єсах. Неодноразово ставилася його комедія “Вій” – травестійна обробка відомого твору М. Гоголя; глядачі сміялися з героїв п’єси про Миколу і шкільного життя “В’ячеслава”; користувалася великою популярністю драма”Запорожець за Дунаєм”);

В)”Театральні усмішки” (“Театральні усмішки” – це своєрідні рецензії на вистави, а також портретні характеристики акторів, з якими Остап Вишня був знайомий. Він дружив з Н. Ужвій, Гнатом Юрою, Мар’яном Крушельницьким, Коте Марджанішвілі, Ушангі Чхеїдзе, Юрієм Шумським, добре знав М. Садовського, П. Саксаганського, любив слухати Л. Собінова, який часто виконував арію Ленського українською мовою. Про свої враження від зустрічей з цими талановитими людьми і писав Остап Вишня);

Г)усмішки (Остап Вишня вважав, що люди мають посміхатися, читаючи його Твори. Так виник жанр, який сам письменник і назвав – “Усмішки”. Серед них найпоггулярнішими стали збірки “Вишневі усмішки сільські”, “Вишневі усмішки кримські”, “Українізуємося”, “Вишневі усмішки театральні”, “Моя автобіографія” і, звичайно ж, “Мисливські усмішки”. Практично в кожній гуморесці присутній оповідач, адже інтимна розповідь від першої особи – улюблений прийом письменника).

Сюжети своїх творів письменник брав із народного життя, а тому використання розмовного стилю, народної лексики було цілком виправданим. Остап Вишня пильно підмічав у житті всі негаразди, вади, болі і знаходив влучне слово, щоб дошкульно висміяти їх чи по-доброму покепкувати з них. А що може влучніше бити в точку, ніж прислів’я чи приказка? Ці словесні постріли ніколи не били мимо цілі.

Остап Вишня – продовжувач кращих реалістичних традицій української літератури. Остап Вишня добре знав народне життя, звичаї, побут, мову. Він продовжував славні традиції своїх попередників. Його засоби комічного дуже часто нагадують “Енеїду” Котляревського; гротеск і шарж мають багато спільного з прийомами Салтикова-Щедріна. Тонкий гумор, ліризм, дотепність вислову схожі з гоголівськими. Але Вишня йшов уперед, значно розширюючи тематичні горизонти. Він був справжнім новатором нової української сатиричної літератури.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Літературно-естетичні погляди Остапа Вишні

Categories: Нові твори

Links