Драматичні твори І. Франка є визначним внеском у розвиток української драматургії. У цьому жанрі він виступив як великий новатор драматичної форми, знавець театрального мистецтва і палкий борець за розвиток народного українського національного театру. Драматургічна творчість Франка припадає переважно на дев’яності роки. Але ще на початку своєї літературної діяльності під впливом “Слова о полку Ігоревім” він написав історичну драму “Три князі на один престол” (1874), а роком пізніше – “Славой і Хрудош” (залишилась незакінчена).
Крім цих ранніх спроб, драматургічна спадщина Франка складається з чотирьох п’єс великого розміру і п’яти одноактних. Найвизначнішими творами є п’єси “Сон князя Святослава”, “Рябина”, “Учитель”. Вершиною драматургічного таланту Франка є його драма з сільського життя “Украдене щастя”, написана 1893 року. В основі п’єси лежить народна “пісня про шандаря”, яку записала приятелька Франка Махайлина Рошкевич у 1878 році в селі Лолині Стрійського повіту. За жанром “Украдене щастя” – соціально-психологічна драма, сюжет якої являє собою традиційний “любовний
трикутник”: Михайло Гурман – Анна – Микола Задорожний. У кожного, хто знайомиться з п’єсою, природно постає питання: у кого ж вкрадено щастя і хто украв? Відповісти однозначно на це питання неможливо. Річ у тім, що жоден з трьох головних персонажів повного щастя ніколи не зазнав: Анну обманом розлучили з бідним парубком Михайлом, видали за набагато старшого нелюба; Михайло опинився в австрійській армії, а далі в жандармах, остаточно зіпсувавши свій і до того нестриманий характер; працьовитий бідняк Микола бачить тугу Анни і радий хоча б невеличкій її прихильності. Та розпались й ті убогі уламки щастя, коли з’явився у селі жандарм – тепер явно властолюбний, озлоблений на людей Михайло Гурман. І давні кривди, і спалах давнього кохання, і крах сім’ї та моральних обов’язків – усе змішалося в один клубок, загострилось до апогею. Зав’язкою драми стала зустріч Анни з жандармом Михайлом, зустріч, що все перевернула в житті героїні. В душі жорстоко ошуканої братами жінки борються почуття обов’язку перед чоловіком, почуття жіночої честі з почуттям палкої любові, що розгорілася з новою силою. У цьому поєдинку перемагає окрадена любов, бо за нею правда. Чесний трудівник Микола Задорожний, чоловік Анни, теж не зазнав у житті щастя. Замолоду гірко бідував. Наймитуючи у багатіїв, він збирав гріш до гроша, щоб стягтися на власне господарство. Світлим променем у житті Миколи була Анна. Та й цей промінь погас для нього. Вбитий горем, він занедбує господарство, втрачає сенс життя, намагається втопити горе в горілці. Та горілка не допомагає. Настає момент, коли Микола у своїй хаті сокирою смертельно ранить Михайла. Така розв’язка конфлікту. Вмираючи, Михайло не видає Миколи, а всю вину бере на себе. Цей вчинок характеризує Михайла як людину, не зовсім зіпсовану умовами життя, службою в жандармерії. В Михайла частково залишилась та мужня доброта, якою він відзначався в юності. Та була вона десь на дні душі, тому й проявилася в останні хвилини життя героя. Михайло – не причина трагедії Анни й Миколи. Він сам – змучена, душевно зранена й окрадена людина, що трагічно гине, марно намагаючись відібрати своє щастя. Ким окрадені герої п’єси? Що загородило їм дорогу до щастя? У своїй драмі письменник правдиво розкриває умови життя галицького села, задавленого приватницькими законами, владою землі, темнотою й забобонами. Проти тих темних соціальних сил, що крали щастя у людей, і спрямована п’єса. Драматург підводить глядача до думки, що винні у всьому суспільні порядки, за яких багатий пригнічує бідного, сильний – слабкого, освічений – темного. 1893 року п’єса “Украдене щастя” була поставлена на сцені Львівського театру і пройшла з небаченим досі успіхом, справивши величезне враження на глядача. Одна з львівських газет після прем’єри “Украденого щастя” писала: “П’єса Франка… зробила могутнє враження… То не ідилія народу, витворена тільки розумом, не солоденька фантастична річ, то річ, створена на реальному тлі, і головна її користь для народу – правда, яку так рідко знайдете у так званих “народних” п’єсах”. Виставою драми на сцені Київського державного академічного українського драматичного театру імені І; Франка вписано славну сторінку в історію українського театрального мистецтва. Видатні майстри сцени – А. Бучма – в ролі Миколи Задорожного, Н. Ужвій, яка створила образ Анни, М. Добровольський – виконавець ролі Михайла Гурмана – з великою мистецькою силою розкрили створені Франком образи. А екранізація драми “Украдене щастя” в постановці театру, який носить ім’я письменника, дала можливість мільйонам глядачів ознайомитись із цим видатним твором.
