Драма Гете “Гец фон Берлихинген”. Сюжет
Подих природи, повноту життя знаходить молодий Гете й у драматургії Шекспіра. “Шекспір, друг мій, якби ти був серед нас, я міг би жити тільки поблизу від тебе”,- викликує критик у статті “До дня Шекспіра” (1771). “…Здолавши першу його річ, я стояв як сліпонароджений, котрому чудотворна рука раптом даровала зір. Я пізнавав, я жваво почував, що існування моє помножилося на нескінченність”.
И далі:
“Що може бути більше природою, чим люди Шекспіра! И от вони все на мене обрушилися Дайте мені повітрю, щоб я міг говорити!
Так,
Всі пристальнее удивляється Гете в обличчя людей цієї епохи. Задум драми зложився. Героєм її буде заколотний лицар Гец фон Берлихинген. Все життя Гец провів у звадах, у кривавих січах, відстоюючи стародавні лицарські права, особисту незалежність. Одна рука його ще в молодості була відрубана :у битві, він замінив її залізною рукавицею й до кінця залишався грозою в боях з ворогами. Його прозвали Гец Залізна рука. Гец мріяв про старі часи, часи кулачного права, коли лицарі ще не підкорялися князькам і вся Німеччина була об’єднана під владою імператора. Неспокійна діяльність Геца залишалася марної. Але один епізод його життя дійсно піднімає цього лицаря стародавньої складки над лицарями, його сучасниками. Гец фон Берлихинген приєднався до повсталих селян і якісь час був їх вождем
Гете читає автобіографію, що його герой залишив потомству, пильно вивчає історичні матеріали й починає писати драму. Бурхливий геній не підкоряється заборонам і правилам французького класицизму. Він створює драму вільну, багатоголосу, епічно широку, у дусі шекспірівських хронік. Тут і згадки нема горезвісних “трьох єдностей”. Дія вільно переноситься з одного місця в інше: з лісової корчми – у замок Якстгаузен, маєток Геца; з єпископського палацу в Бамберге-на постоялий двір; у резиденцію імператора, у ратушу, у циганський табір. Сцени швидко чергуються. Звучать голосу селян, лицарів, придворних вельмож, чиновників, солдат. Всі стани, всі сили, що борються, Німеччини XVI в. представлені тут. З першої ж сцени читач у самій гущавині закипаючих страстей. Селяни зустрічаються в трактирі з найманцями – рейтарами. Суперечка переходить у сутичку. “От би на князів так ударити, адже вони сім шкір з нас б’ють”,- зауважує один з ватажків селянської ватаги
Декорація міняється. У лісовій корчмі, на дерев’яній крамниці, сидить людина в лицарській збруї, з особою, що почорніла від пороху; на одній руці його важка залізна рукавиця. Уже п’ять днів Гец у засідці. “Так, нелегко дається іншому сама малість життя й волі!”- говорить він своєму зброєносцеві… Оплот сил, ворожих Гецу, перебуває в Бамберге. Тут зібралися ті, хто кує ланцюги для старого лицарства, недруги вільностей патріархальної старовини,- сановники церкви, законники, улесливі придворні. Двоєдушність, крутійство, низька користь прикриваються тут пишними фразами про загальне благоденство
Каральні загони спрямовані на втихомирення лицаря із залізною рукою. Гец обложений у своєму замку Якстгаузен. Виснажилися запаси їжі, скінчилися кулі, але Гец із горсточкой друзів не здається. Кулі ллють зі свинцевого плетіння віконних рам, на обід підстрілюють горобців. Остання пляшка вина вийнята з льоху, і, допиваючи останню краплю, Гец і його соратник^-клянуться, що останніми словами в їхньому житті будуть слова: “Так здраствує воля!” Гец виривається із засідки, але його переслідують і беруть у полон. Виконуючи волю імператора, він погоджується на добровільне ув’язнення у своєму замку. Тут Гец пише спогаду, але спокій і бездіяльність ненависні лицареві із залізною рукою, писання мемуарів здається йому працьовитим ледарством. В окрузі починаються якісь хвилювання. Ватажки повстанців приходять до Гецу, вони поважають лицаря, все життя боровшегося за справедливість, і просять його стать проводирем селянського війська
Гец Погоджується стати на місяць на чолі повстанців, якщо вони будуть дотримувати його умови й відмовляться від жорстокості й шаленства в боротьбі. Але для селянської армії дотримувати цих умов – значить угасити полум’я ненависті. Це нездійсненно. Повстання скидає накладену на нього вузду. Побачивши палаючих сіл і замків Гец відрікається від узятих на себе обов’язків. Лицар із залізною рукою знову почуває себе самотнім. Йому ненависні князі, душителі вільності, але він не може йти в ногу із селянами, борцями за вільність
Весь поранений, Гец схоплений імперськими військами й кинутий у темницю. Рани могли б зажити, але дух його надламаний. Наближається смертна година. Тюремник погоджується виконати передсмертне бажання лицаря, випустити його ненадовго в тюремний сад. Останній раз бачить Гец весняне небо. Він уболіває про близький, які залишаються жити в розбещеному світі: “Замикайте серця ваші дбайливіше, ніж ворота будинку. Приходить час спокуси, йому дана повна воля. Негідники будуть правити хитрістю, і чесний попадеться в їхній мережі…” Мовлення його стає переривчастої, воно задихається: “Дайте мені води!.. Небесне повітря!.. Воля! Воля!” Гец умирає
“Горі потомству, якщо воно тебе не оцінить!”- цими словами закінчується трагедія Під пером письменника-“штюрмера” лицар із залізною рукою перетворився в провісника майбутнього, що волає до нащадків через голів поколінь
Звичайно, атмосфера заколотної епохи, передана в трагедії Гете, нітрохи не походила на боягузливий затишок і застій Німеччини XVIII в. Але в повітрі, яким дихав Гец, у повітрі, насиченому гнівом, що піднімається, народу, димом пожарищ, дзенькотом клинків, глухими ударами селянських кийків, з особливою гостротою і ясністю проступало те, що продовжувало волати до дозволу й два сторіччя через. Народна ненависть до тиранів-князів, бажання вийти на простір життя, мрія про вільності – все це належало й сьогоденню, палило й тривожило серця німецьких юнаків XVIII в. Трагедія “Гец фон Берлихинген” була написана, в 1771 р., остаточно завершена й надрукована в 1773 г.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)