ДОРОГА ДОЛІ, ДОРОГА БОЛЮ ВАСИЛЯ СТУСА
Василь Стус по праву вважається одним з найвизначніших поетів двадцятого століття. Поет був Людиною з великої літери, яка відважно й самозречно виступила за високі ідеали Добра, Правди, Справедливості, Гуманізму – цих високих, вічних загальнолюдських цінностей.
Вірш “Як добре те, що смерті не боюсь я” можна вважати програмним для поета. У цій поезії чітко окреслений трагічний страдницький життєвий шлях письменника. Зі стриманих рядків перед читачем постає образ мужньої людини, патріота, борця, який вірить у свою правоту та її остаточну
З гідністю ліричний герой звертається до неправедних суддів :
Як добре те, що смерті не боюсь я
І не питаю. Чи тяжкий мій хрест,
Що перед вами, судді, не клонюся
В передчутті невідомих верст…
У цих рядках немає бравади, що герой не боїться смерті. Почуття страху перед вічною чорною прірвою властиве кожній людині. А от смерть з усвідомленням того, що чисте сумління передує останньому кроку, – це свідчення світлого життєвого шляху, яким прямувала людина. Дорогу долі ліричний герой сприймає через опис біблійного образу тяжкого хреста, на якому розіп’яли Ісуса Христа.
Моральну
Жив, любив і не набрався скверни,
Ненависті, прокльону, каяття.
Життя В. Стуса було сповнено добра, любові, діянь заради України. Тому він вірив, що повернеться до свого народу дорогою вдячної памяті :
Народе мій, до тебе я ще верну.
Як в смерті обернуся до життя
Своїм стражденням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
І чесно гляну в чесні твої вічі,
І в смерті з рідним краєм поріднюсь.
Петров Олександр