Доля художника в романі М. Булгакова “Майстер і Маргарита”
Доля Михайла Булгакова як доля інтелігента й громадянина залучає мене й моїх сучасників. Трагедія Булгакова в тім, що він жив і затворів у стране, де творець, невизнаний при житті, не визнавався й після смерті. У листі, адресованому Михайлом Булгаковим правительству СРСР, читаєш не каяття, а бажання відстояти свої цивільні права, тому що письменник не може кривити душею навіть перед тими, хто прирікав його на гоніння, убогість і загибель. Тема долі цікавила Михайла Булгакова все життя. Але перлиною всього творчості письменника стало останній
У своїх ранніх творах Булгаков протиставляв одухотвореної й самотньої людини антигуманізму “влади”. В “Майстру й Маргариті” пісатель приходить до іншої думки. Людина, особливо художник, зобов’язаний всією своєю душею й совістю участвовать у боротьбі за вдосконалювання миру, у якому він живе. Позиція неучасті, а тим більше капітуляція для Булгакова неприйнятна. Майстер талановитий і безкорисливий Він виграє сто тисяч рублів і витрачає їх
Він купує книгі, з’їжджає з ненависної комунальної квартири, де занадто часто доводиться зіштовхуватися із брутальністю, з тим, що ранить чуйну душу романтика. Своїм “золотим століттям” він називає час, коли жив у цьому подвале, поруч були улюблена жінка, книги й робота. Вогонь у каміні й листики рукопису створювали затишок і щастя, що Майстер і Маргарита нарешті знайшли.
Майстер пише роман у сталінський час і міркує про Бога, про насильство влади над особистістю, про те, що ідейна суперечка між Пілатом і Иешуа був перерваний силоміць, про боягузтво влади перед волею думки. Майстер мріє про тім времени, коли всі люди будуть добрі, коли настане царство істини й справедливості. Майстер виконує свій борг творця, пише абсолютну правду, не коливаючись, не приміняючись до дійсності, не оглядаючись на цензуру, не думаючи опоследствиях. Він говорить людям правду, адже “правду говорити легко й приємно”.
Але від дійсності нікуди не дінешся. Вона злодійвалась у їхній мир разом з газетними статтями, де убийственними вироками типу: “ворог під крилом редактора”, “ударимо по пилатчине” було зруйновано всі, чим до цього жил Майстер. І хоча Майстер розуміє всю фальш цих обвинувачень, він виявляється морально зломлений. Майстер вибрав свій шлях свідомо, він переходить хресний шлях, як і Иешуа.
Він вибрав страждання. З жовтня по січень він перебуває у висновку; вероятале, над ним знущалися. Про це говорить пальто з обірваними гудзиками.
Майстер, не бажаючи обтяжувати Маргариту своїми проблемами, іде в єдине місце в Москві, де можна говорити те, що думаєш, – у сумасшедший будинок. Майстер зізнається Воланду: “У мене немає більше мріянь і натхнень теж немає. Ніщо навколо мене не цікавить, крім її. Мене зламали, мені скучале, і я хочу знову в підвал”. Недарма Воланд іронічно зауважує: “…
Людина, що склала історію Понтія Пілата, іде в підвал, у намірі розташуватися там у лампи й злидарювати? “. М. Булгаков засуджує свого героя. Звичайно, на нього обрушилися життєві негоди, але людина не повинен відступати.
Майстер випав з ланцюга безперервної человеческой боротьби за вдосконалювання життя. Майстрові не вдається залишитися борцем до кінця. За ним остаются тривоги й хвилювання життя дійсної й важкої. Поперед його чекає примарне, умовне існування поза життям, “поза світлом”. Він сам прирік себе на бездіяльність духу.
От чому йому дарований “спокій”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)