Образ Иешуа Га-Ноцри в романі М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”

1. Кращий твір Булгакова. 2. Глибокий задум письменника. 3. Складний образ Иешуа Га-Ноцри. 4. Причина смерті героя 5. Безсердечність і байдужість людей. 6. Угода між світлом і тьмою На думку літературознавців і самого М. А. Булгакова, “Майстер і Маргарита” є його підсумковим добутком. Умираючи від важкої хвороби, письменник говорив своїй дружині: “Може бути, це й правильно…

Що я міг написати після “Майстра”? ” И насправді цей добуток настільки багатогранно, що читач не відразу може розібратися, до якого жанру воно ставиться. Це

й фантастичний, і авантюрний, і сатиричний, а найбільше філософський роман.

Фахівці визначають роман, як мениппею, де під маскою сміху ховається глибоке значеннєве навантаження. У кожному разі в “Майстру й Маргариті” гармонійно возз’єднуються такі протилежні початки, як філософія й фантастика, трагедія й фарс, фантастика й реалізм Ще однією особливістю роману є зсув просторових, тимчасових і психологічних характеристик. Це так званий подвійний роман, або роман у романі. Перед очами глядача, перегукуючись один з одним, проходять дві, здавалися б, зовсім різні історії.

Дія першої відбувається в сучасні

роки в Москві, а друга переносить читача в древній Ершалаим. Однак Булгаков пішов ще далі: важко повірити, що дві ці історії написані одним автором. Московські події описані живою мовою.

Тут багато комізму, фантастики, чортовиння Подекуди фамільярна балаканина автора із читачем переростає у відверту плітку. Оповідання будується на певній недосказанности, незавершеності, що взагалі ставить під сумнів правдивість цієї частини добутку. Коли ж мовлення заходить про події в Ершалаиме, художній стиль різко міняється. Оповідання звучить строго й урочисто, начебто цей не художній твір, а глави з Євангелія: “У білому плащі із кривавою підбивкою, що шаркає ходою раннім ранком чотирнадцятого числа весняного місяця нисана в криту колонаду між двома крильми палацу ірода Великого вийшов прокуратор Іудеї Понтій Пілат…”. Обидві частини, за задумом письменника, повинні показати читачеві стан моральності за останні дві тисячі років.

Иешуа Га-Ноцри прийшов у цей мир на початку християнської ери, проповідуючи своє вчення про добро. Однак його сучасники не змогли зрозуміти й прийняти цю істину Иешуа присудили до ганебної страти – розп’яттю на стовпі. З погляду релігійних діячів, образ цієї людини не вписується ні в які християнські канони. Більше того, сам роман був визнаний “євангелієм від сатани”.

Однак булгаковський персонаж – образ, що включає в себе релігійні, історичні, етичні, філософські, психологічні й інші риси. Саме тому він так складний для аналізу Безумовно, Булгаков, як людина утворений, прекрасно знав Євангеліє, однак він не збирався писати ще один зразок духовної літератури. Його добуток глибоко художньо. Тому письменник свідомо перекручує факти.

Иешуа Га-Ноцри переводиться, як рятівник з Назарета, тоді як Ісус народився Ввифлееме. Булгаковський герой – “людин років двадцяти семи”, Синові Божому було тридцять три роки. В Иешуа існує тільки один учень Левий Матвій, в Ісуса – 12 апостолів. Іуда в “Майстру й Маргариті” був убитий по наказі Понтія Пілата, у Євангелії він повісився.

Подібними невідповідностями автор хоче ще раз підкреслити, що Иешуа в добутку, у першу чергу, є людиною, що зумів у самому собі знайти психологічну й моральну опору й бути їй вірним до кінця свого життя. Звертаючи увагу на зовнішній вигляд свого героя, він показує читачам, що краса духовна, куди вище зовнішньої привабливості: “… був одягнений у старенький і розірваний голубой хітон Голова його була прикрита білою пов’язкою з ремінцем навколо чола, а руки зв’язані за спиною. Під лівим оком у людини був великий синець, у куті рота – садно із запеченою кров’ю”. Це людина не була по божественному незворушний.

Він, як і звичайні люди був підданий страху перед Марком Крисобоем або Понтієм Пілатом: “Наведений із тривожною цікавістю дивився на прокуратора”. Иешуа не підозрював про своє божественне походження, надходячи як звичайна людина. Незважаючи на те що в романі особлива увага приділяється людським якостям головного героя, не забувається й об нього божественному походженні Наприкінці добутку саме Иешуа персоніфікує ту вищу силу, що вказує Воланду нагородити майстри спокоєм. Разом з тим автор не сприймав свого персонажа прообразом Христа.

Иешуа зосереджує в собі образ морального закону, що вступає в трагічне протиборство з юридичним правом. Головний герой прийшов у цей мир саме з моральною істиною – будь-яка людина добра. Це виступає істиною всього роману.

И. за допомогою її Булгаков прагне ще раз довести людям, що Бог існує Особливе місце займають у романі взаємини Иешуа з Понтієм Пілатом. Саме йому мандрівник говорить: “Усяка влада є насильством над людьми… настане час, коли не буде влади ні кесаря, ні якої-небудь іншої влади. Людина перейде в царство істини й справедливості, де взагалі не буде потрібна ніяка влада”. Почуваючи в словах свого арештанта частку правди, Понтій Пілат не може відпустити його, боячись нашкодити цим своїй кар’єрі.

Під тиском обставин він підписує Иешуа смертний вирок і сильно жалує про це. Герой намагається надолужити свою провину тим, що намагається переконати священика на честь свята відпустити саме цього арештанта Коли його витівка зривається, він наказує слугам припинити мучення повішеного й особисто розпоряджається вбити Іуду. Трагічність історії про Иешуа Га-Ноцри полягає в тім, що його навчання не було затребувано. Люди до того моменту не були готові прийняти його істину.

Головний герой навіть боїться, що його слова будуть неправильно зрозуміла: “…плутанина ця буде тривати дуже довгий час”. Иешуя, не отрекшийся від свого навчання, є символом людяності й стійкості. Його трагедію, але вже в сучасному світі, повторює Майстер. Смерть Иешуа цілком передбачувана.

Трагізм ситуації ще більше підкреслюється автором за допомогою грози, що завершує й сюжетну лінію сучасної історії: “Тьма Прийшла із Середземного моря, накрила ненавидимий прокуратором місто… Опустилася з неба безодня. Пропав Ершалаим – велике місто, начебто не існував на світі…

Усе пожерла тьма…”. Зі смертю головного героя й все місто поринуло в тьму. При цьому моральний стан жителів, що населяють місто, залишало бажати кращого.

Иешуа присуджений до “повішення на стовпі”, що спричиняє довгу болісну страту. Серед городян перебуває багато бажаючих помилуватися цим катуванням. За візком з арештантами, катами й солдатами “ішло біля двох тисяч цікавих, що не злякалися пекельної жари й що бажали бути присутнім при цікавому видовищі.

До цим цікавого… приєдналися тепер цікаві прочани”. Приблизно те жесамое відбувається через дві тисячі років, коли народ прагне потрапити на скандальне подання Воланда у Вар’єте. З поводження сучасних людей Сатана містить, що людська природа не міняється: “…

Вони – люди як люди. Люблять гроші, але адже це завжди було… людство любить гроші, із чого б ті не були зроблені, із чи шкіри, із чи паперу, із бронзи або із золота… Ну, легковажні… ну що, і милосердя іноді стукається в їхні серця”.

Протягом усього роману автор, з одного боку, як би проводить чітку границю між сферами впливу Иешуа й Воланда, однак, з інший, добре простежується єдність їхніх протилежностей. Проте, незважаючи на те що в. багатьох ситуаціях Сатана виглядає значимее, ніж Иешуа, ці правителі світла й тьми цілком рівні. Саме це стан рівноваги й гармонії в цьому світі, оскільки відсутність одного робило б безглуздим присутність іншого. Спокій, яким нагороджується Майстер, це свого роду угода між двома великими силами.

Причому до цього рішення посуває Иешуа й Воланда звичайна людська любов. Таким чином, як найвища цінність Булгаков розглядає все-таки це чудове почуття


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ Иешуа Га-Ноцри в романі М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”

Categories: Твори з української літератури

Links