Доля й образ Петра Гринева в повісті “Капітанська дочка”
Кращі риси Гринева, обумовлені походженням і вихованням, його безпомилкове моральне чуття яскраво проявляються в мінути випробувань, що вирішують поворотів долі й допомагають йому із честю виходити із самих важких ситуацій. Героєві вистачає шляхетності просити прощення в кріпака – відданого дядька Савельича, він відразу ж зумів оцінити чистоту душі моральну цілісність Маші Мироновій, твердо вирішивши жениться на ній, він швидко розглянув натуру Швабрина. У пориві подяки він без роздумів дарує заячий тулупчик зустрічному “вожатому”,
Більше того, виявившись у критичній ситуації, Гринев стрімко змінюється, виростає духовно й морально. Учорашній дворянський недоук,
Саме в цьому герої Пушкін відбив свої погляди на пугачовщину. Головна діюча особа повести – він же мемуарист-оповідач Петро Гринев. Цей цілком пересічна людина волею доль виявляється утягненим у вир історичних подій, у яких і розкриваються риси його характеру. Петруша – молодий дворянин, повітовий недоук, що одержав типове провінційне утворення у француза, що “не був ворогом пляшки” і “любив сьорбнути зайвого”. Батько його – Андрій Петрович Гринев, старий гвардійський офіцер, – розглядав поняття честі й боргу тільки з позицій офіцера урядових військ, уважав, що офіцер зобов’язаний виконувати всі накази начальства, “служити вірно тому, кому присягнеш”. Гринев-Син, не відмовляючись від такого розуміння честі й боргу, розширює його до загальнолюдського й цивільного значення. Він, роблячи помилки, увесь час намагається виконувати наставляння батька: “Бережи честь змолоду”. Він жодного разу не змінив присязі, даній імператриці. Вибираючи між смертю й зрадою присязі, він віддав перевагу перше. Проте, він зміг побачити позитивні якості у вожді антидворянського повстання: чесність, шляхетність, мужність, розум. Коли в лиху виявилася його кохана Маша Миронова, воно, не змінюючи присязі, просить допомоги саме в Пугачова.
Протипоставлений Гриневу Олексій Іванович Швабрин. Він – столичний дворянин, офіцер гвардії, светски блискучий, але поверхово освічена людина. У ньому читання сентиментальних романів і праць французьких просвітителів виховало лише безпринципність і показний патріотизм. Засланий, мабуть, за дуель, не маючи ніяких шансів на повернення в Петербург, він примикає до повстання, бачачи в ньому лише можливість змін і підвищення по службі, а головне – збереження життя. Шьабрин нехтує народ, ненавидить і боїться Пугачова. Всі його помисли й дії лише про нього самому; він – егоїст. Коли всі обороняють міцність і, поступившись у бої, відмовляються визнати в Пугачові імператора, він охоче переходить на його сторону. Його підлість і низькість проявляються й у відносинах з Машею Миронової. Швабрин не зміг скорити її серце й, ставши комендантом, намагався силою змусити неї вийти за нього заміж.
Капітан Іван Кузьмич Миронов розуміє честь і борг як щирий офіцер, що присягнув імператриці. Він безстрашно захищає Білогірську міцність, навіть не маючи гарного озброєння. Після здачі міцності він відмовляється визнати в “випадному козаку” імператора, за що той позбавляє його життя (“Не торкнули тебе ні багнети прусские, ні кулі турецькі; не в чесному бої поклав ти свій живіт, а сгинул від випадного каторжника”).
Проблема честі й боргу зв’язана й з образом Пугачова. З погляду офіцерів гвардії, він “випадний козак”, вождь антидворянського повстання, злочинець, розбійник, але насправді в нього є й позитивні риси. Йому не далекі поняття честі й боргу. Згадавши про заячий тулупчике й склянці вина, раз подарованому йому Гриневым, він залишає йому життя, дарує коня, кожух, дає грошей, які, щоправда, украв урядник. Пугачов живе за принципом: “Борг платежем червоний”. Він не дозволяє знущатися й мучити сироту й готовий сам покарати кривдника. Саме він допомагає Гриневу врятувати Машу від Швабрина.
Зовсім по-іншому розуміє честь і борг Савельич. Він не військовий, не дворянин, не випадний каторжник, а проста, сумлінна й добродушна двірська людина, кріпак. Він самовіддано любить Гринева й усе намагається зробити заради “панського дитяти”. Навіть його скнарість – це прояв турботи про пана. Савельич готовий пожертвувати всім, навіть життям, заради Гринева: він кидається в ноги Пугачову, благаючи його не вішати Петрушу, а для порядку повісити його. У цьому й полягає його борг: догляд і збереження дитини пана.
Поняття честі й боргу ми бачимо й на прикладі урядника, “енералов” Пугачова й усього народу. Всі вони, не замислюючись, переходять на сторону найсильнішого. Для них не існує ні честі, ні боргу. Урядник те служить комендантові, те Пугачову, те допомагає Маші й Гриневу. ” Енера-Лы”, за словами Пугачова, “при першій невдачі… свою шию викуплять моею головою”. Народ же, що як тільки повстали зайняли Білогірську міцність, присягає Пугачову, збирає гроші, які він їм кидає, виражає повну покірність.
Підбиваючи підсумок, можна сказати, що у своєму добутку А. С. Пушкін реалістично показав різні шари російського суспільства: від випадних і кріпаків до служивих дворян, від самозванця до імператриці. На їхньому прикладі автор правдиво розкрив позитивні й негативні якості російського народу, але головною проблемою повести є проблема честі й боргу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)