ДЕЛІБЕС, Мігель
(нар. 1920)
ДЕЛІБЕС, Мігель (Delibes, Miguel – нар. 17.10.1920, Вальядолід) – іспанський прозаїк.
Делібес народився у Вальядоліді в сім’ї адвоката, брав участь у громадянській війні на боці Франко. Його мобілізували з армії через короткозорість, після чого Делібес повернувся у рідне місто і вступив на юридичний факультет університету, оскільки його цікавило торговельне право. Проте життя Делібеса склалося інакше: він розчарувався у франкізмі, став журналістом, співробітником, а згодом і редактором газети “Норте де Кастілья”, а найголовніше
Перший роман Делібеса, за його власним зізнанням, далекий від досконалості, – “Кипарис кидає довгу тінь” (“La sombra del cipres es alargada”, 1948). Роман здобув авторитетну премію Надаль. Зміст роману розкриває його назва: кипарис – дерево, що росте на цвинтарі, і тінь від цього дерева, тінь смерті падає на іспанське життя. Після “Кипариса… ” з’явився ряд інших творів, головною темою яких стало протиставлення природи та цивілізації. Значну роль у житті Делібеса відіграє полювання. Він пройшов з рушницею та ягдташем багато миль іспанською землею. Про свої мандри та сільські
У Делібеса є дві повісті, центральним героєм яких є дитина. Герой першої із них, “Дорога” (“Еl Camino”, 1950), – хлопчик Даніель-Совеня, син сировара, дитинство якого проминуло у маленькому містечку. Батько відправляє його у місто навчатися у католицькому ліцеї. Дія відбувається напередодні від’їзду хлопчика. Його життя тісно пов’язане з життям самого містечка, з усіма подіями, плітками, смішними персонажами. Читач дізнається про перше кохання героя, про смерть його друга – любителя та знавця птахів, про хлопчачі витівки. Письменник переконує, що це життя не стандартне, живе. І, навпаки, від’їзд хлопчика у місто, майбутня дорога, необхідність навчатися і, за висловом його батька, “стати людиною” – це щось протиприродне та чуже людській природі.
“Щурі” (“Las ratas”, 1962), повість, написана через 12 років після попередньої, має з нею щось спільне, проте погляд на світ у ній жорсткіший і безнадійніший. Делібес акцентує у сільському існуванні перш за все важку залежність людей від природи. Герой твору – хлопчик Ніні – знає та розуміє птахів і рослин, все може передбачити, зробити, поправити. Дорослі користуються його послугами, прислухаються до його порад, але вважають при цьому чимось на кшталт маленького Христа, а інші стверджують, що його знання – від диявола. Ніні та його дядько живуть із того, що ловлять щурів і продають їх як їжу.
У своїй творчості Делібес звертається і до змалювання міського життя, яке уявляється йому значно безпліднішим і беззмістовнішим, аніж сільське життя. Це підтверджує і повість “Червоний листок” (“La hoja roja”, 1959), у якій письменник зобразив муніципального чиновника Елоя, котрий 53 роки пропрацював у муніципалітеті, організовуючи вивіз сміття. Ні міщанка-дружи-на, ні робота не могли дати йому тепла й осмисленого існування. Після виходу на пенсію його життя стало духовно ще біднішим. Єдиний його співрозмовник – некрасива і тупувата служниця Десі, котра врешті-решт і виявляється тією людиною, котра здатна зробити життя головного героя осмисленим і привнести в нього людську теплоту.
У романі “П’ять годин із Маріо” (“Cinco horas con Mario”, 1966) знову трактується тема співвідношення суспільного життя та людських устремлінь і потреб. У плані композиції роман є внутрішнім монологом жінки, котра втратила чоловіка і впродовж ночі згадує про нього. Кармен – жінка зі середнього класу, віруюча та консервативна, з міщанськими уявленнями про сім’ю та пристойність. її чоловік – викладач інституту, письменник-католик і демократ – захищає селян, права молоді, виступає проти свавілля поліції. “Обмежена” дружина не поділяє його поглядів і не розуміє його поведінки. По суті, весь її монолог – свідчення того, яка прірва пролягла між цими двома людьми.
Здавалось би, читацькі симпатії повинні бути на боці прогресивного чоловіка, а не його відсталої дружини. Проте це не так. їхній син – відверта і позбавлена умовностей людина, зізнається матері: “Добрі – направо, погані – наліво. Так вас навчали, правда ж бо? І визнали за краще засвоїти це, аніж заглянути глибше. Усі ми – і добрі, і погані, мамо. І те, й інше водночас”. Саме на цьому принципі письменник і вибудував роман. У тому, як Кармен сприймає свого чоловіка, у її претензіях до нього проявилися не лише її відсталість, а й певні правота і людяність. Егоїзм і нетактовність, байдужість і небажання зважати на думки та почуття іншої людини – всі ці риси Маріо не викликають співчуття.
Жорстокість, насилля та нелюдяність Делібес досліджує в наступному романі – “Війни наших предків” (“Las guerras de nuestros antepasadoc”). Зміст роману допомагає розкрити епіграф, взятий в американського психолога Ф. Гакера: “Насилля нескладне, альтернативи насиллю складні”. У творі йдеться про те, як лікар тюремної лікарні впродовж семи вечорів записує на магнітофон розповідь засудженого до смерті про його минуле. У лікаря жевріє потаємна думка знайти у цій розповіді якісь виправдовуючі моменти. У романі є щось від притчі чи параболи. Про це свідчать навіть імена героїв. Предків головного героя звуть Віталіко (життєздатний), Фелісісімо (найщасливіший), Вендіано (вигідний). Усі вони були солдатами, у них ніби вселився войовничий дух феодальної Іспанії. Цим колишнім селянам протистоїть Пасіфіко (мирний). У цьому патріархальному дивакові проявилося найкраще, що є в народі, і перш за все – доброта.
На захист основ селянського життя встає письменник і в наступних своїх творах – романі “Кому віддасть голос сеньйор Кайо” (“Е1 disputado voto del senor Cayo”, 1978), повістях “Святі безгрішні” (“Los santos inocentes”, 1981) і “Скарб”(“El tesoro”, 1985). В образі Хервасіо – героя роману “377а, народжений героєм” (“377 а madera de heroe”, 1987) письменник виніс свій присуд війні, стверджуючи, що справді справедливої війни не існує.
Українською мовою окремі твори Делібеса переклала М. Жердинівська.
За А. Штейном
(2 votes, average: 4.00 out of 5)