Де Сервантес Сааведра Мігель Дон Кіхот (скорочено)

Розділ І
(де оповідається про побут та звички славнозвісного ідальга дон Кіхота Ламанчського)
В Ламанчі, в одному селі, жив нещодавно один з тих ідальгів, що все майно їх – спис, старовинний щит, “миршава шкапина та швидкий гончак”. Три чверті його прибутків йшло на їжу. Решту він витрачав на камзол з легкої тканини, оксамитові штани й такі самі туфлі – це було святкове вбрання. У буденні дні ідальго носив дешевший одяг, мав дома ключницю, а для роботи на дворі та в полі був у того хлопець.
“Мав наш ідальго років під п’ятдесят.

Був він міцно збудований, сухорлявий, з обличчя худорлявий, вставав рано і дуже любив полювати”.
Слід також зазначити, що цей ідальго все своє дозвілля присвячував читанню рицарських книжок, навіть забув про господарство. Цікавість і захоплення ідальго книжками дійшло до того, що він продав кілька десятин ріллі, щоб придбати рицарських книжок, яких вже дуже багато зібрав у будинку. Серед всіх книжок ні одна не сподобалась йому так, як твори славнозвісного Фелісіана Сільванського. Його проза та плутані вирази здавалися ідальгові перлинами, а найбільш, коли йому траплялося читати любовні листи та виклики

до бою. Читаючи ці плутані фрази, бідолаха з’їхав з глузду і перестав спати, шукаючи в них змісту, якого не добрав би й не збагнув би сам Арістотель. Отак через безсоння та постійне читання він сушив собі мозок і збожеволів. Його фантазія виповнилася всім тим, що він вичитав з книжок – чаклунством, змаганнями, бійками, викликами до бою, ранами, любовними листами та різною нісенітницею. З часом він вирішив стати мандрівним рицарем, щоб збільшити свою славу і для користі рідного міста. Заради цього ідальго мусив подорожувати по всьому світу із зброєю та конем, шукати пригод і робити те, що, як він читав, повинні робити всі мандрівні рицарі: карати за різні кривди та потрапляти на різні небезпеки, щоб, перемагаючи їх, укрити своє ім’я вічною славою. Захопившись цими приємними думками, ідальго мерщій почав здійснювати те, чого весь час так жадав. Передусім він почистив панцер, який належав його предкам. Поладив шолом, зробивши з картону забрало та прикріпивши його до шишака. Потім ідальго вирішив випробувати шолом на міцність, вдаривши по ньому кілька разів мечем, і знищив усе, що майстрував цілий тиждень. Знов він почав ладнати шолом, підклавши зсередини кілька залізних смуг. Після цього наш славетний рицар вигадував чотири дні ім’я своєму коневі, бо ж немає рації, щоб кінь такого рицаря, мав якусь невідому назву. Отак обміркувавши, кінець-кінцем, назвав він коня Росінантом, бо це ім’я здавалося йому гучним і змістовним. Потім ідальго вирішив добрати й собі до вподоби ім’я. На ці розмірковування пішов ще тиждень, і, нарешті, він назвав себе дон Кіхотом. А потім до нового імені додав ще назву рідного краю. Отож він і назвав себе дон Кіхотом Ламанчським, що, як здавалося йому, вказувало на походження ідальго та вславляло б батьківщину. Почистивши зброю, зробивши шолом, назвавши коня, він зрозумів, що тепер йому треба тільки знайти даму серця і закохатися в неї, бо мандрівний рицар без кохання однаково, що дерево без листя. Дамою серця дон Кіхот обрав вродливу сільську дівчину Альдон-су Лоренсо, в яку колись був закоханий, але вона ніколи цього не знала й не помічала. їй саме й вирішив ідальго надати титул володарки своїх думок. Альдонсі Лоренсо ідальго теж добрав прізвище, яке б одночасно нагадувало ім’я принцеси чи значної дами. І назвав він її Дульсінеєю Тобоською (бо вона була родом з Тобоса).
Розділ ІІ
(де оповідається про перший виїзд дон Кіхота з його садиби)
Закінчивши всі приготування до рицарської подорожі, дон Кіхот не бажав відкладати надалі здійснення своїх думок, Нікому не сказавши про наміри, він удосвіта убрався в панцер, сів на Росінанта, надів на голову погано збитий шолом, настромив на руку щит, узяв списа і виїхав за ворота будинку, страшенно задоволений, що так вдало почав здійснювати свої бажання. Та не встиг дон Кіхот виїхати в поле, як він пригадав, що його не висвячено у рицарі. А тому за рицарськими законами, він не мав права піднести зброю на будь-якого рицаря. Ці думки мало не змусили дон Кіхота залишити свій намір, але під впливом божевілля він вирішив, що його висвятить перший, кого він зустріне. На щиті ж ідальго мріяв вибити гарний девіз, коли здійснить гідні подвиги. На цьому рицар заспокоївся і поїхав шляхом, який обрав навмання. Так дон Кіхот мандрував цілий день, а надвечір втомився і зголоднів разом з конем до смерті. Ідальго зупинився і почав роздивлятися навкруги. Недалеко від шляху він помітив корчму і вирішив поїхати туди. Нашому шукачеві пригод, що думав, бачив і мріяв тільки за прикладом героїв улюблених книжок, корчма, як тільки він її побачив, стала нагадувати замок з чотирма баштами і з дахами з блискучого срібла. Також дон Кіхот сподівався зустріти тут і карлика, який повинен був подати сурмою знак, що до замку наблизився рицар. Та побачивши, що ніякого карлика тут нема, ідальго під’їхав до дверей корчми й помітив там двох дівчат, які видались йому вродливими панянками. Дівчата, побачивши озброєну щитом і списом людину, вкрай перелякалися й сховалися у корчму. Дон Кіхот, зрозумівши, що вони втекли з переляку, підняв своє паперове забрало і промовив до них ввічливо і спокійно:
“Не тікайте, ваші милості, і не бійтеся ніякої кривди, бо правила рицарського ордену, до якого я належу, не дозволяють чинити її нікому, а надто таким значним паннам, як ви”.
Дівчата не могли стримати сміху, почувши, що він називає їх паннами. Це розсердило дон Кіхота, ідальго назвав їх сміх безглуздим, але незвичайна постать рицаря лише збільшила посмішки дівчат. Потім вийшов корчмар, якого теж здивувала чудна постать дон Кіхота. Він запросив гостя пройти у корчму для відпочинку. Корчмар підтримав стремено дон Кіхотові, і той з великим зусиллям зліз з коня. Жінки, на яких дон Кіхот вже не сердився, почали роззброювати рицаря, але вони ніяк не могли зняти з нього шолома, прив’язаного круг шиї стрічками. І тому ідальго залишився у ньому, нагадуючи найкумеднішу постать. Дон Кіхот Ламанчський відрекомендувався і попросив поїсти. Йому принесли рибу, яка була погано зварена та шматок цвілого хліба. Дуже смішно було дивитися, як їв рицар, бо з шоломом на голові і піднятим забралом він не міг покласти в рот жодного шматочка їжі. Тоді жінки почали його годувати, а корчмар напоїв дон Кіхота за допомогою очеретини. Він поклав один її кінець дон Кіхотові в рот, а в другий наливав вино. Ідальго терпляче зносив усе, щоб тільки не розірвати стрічок на шоломі.
На цей час підійшов до корчми свинар і свиснув кілька разів у сопілку. Це остаточно переконало дон Кіхота, що він потрапив у якийсь розкішний замок.
Розділ ІІІ
(де оповідається про незвичайний спосіб, яким дон Кіхота висвячено на рицаря)
Схвильований думками, що він потрапив у замок, дон Кіхот, з’ївши швидко злиденну вечерю, покликав корчмаря і зачинився з ним у стайні. Він став перед корчмарем навколішки і попросив того не відмовляти йому у проханні. Дон Кіхот бажав, щоб завтра ранком його висвятили у рицарі. А цієї ночі ідальго вирішив нести почесну варту в каплиці замку.
Корчмар був людиною хитруватою й здогадувався вже, що його пожилець, мабуть, з’їхав з глузду, але, щоб посміятися, погодився потурати вигадкам дон Кіхота. Отже, він сказав дон Кіхотові, що той потрапив саме туди, куди хотів. Змолоду, мовляв, він сам був мандрівним рицарем, шукав пригод, а зараз оселився в замку, приймаючи у себе мандрівних рицарів виключно через симпатію до них. Тоді корчмар повідомив гостя, що каплички в цьому замку немає, і варту дон Кіхот зможе відбувати в замковім подвір’ї, а зранку відбудеться церемонія висвячення ідальго у рицарі. Потім корчмар поцікавився, чи є у дон Кіхота гроші, а коли дізнався, що нема, то сказав, що всі мандрівні рицарі мали при собі про всяк випадок добре напханий гаманець. Потім він почав розповідати, що рицарі возили з собою завжди скриньку з лікувальною маззю для ран, а у деяких з них був чарівник, який їх лікував. На підставі цього корчмар радив дон Кіхотові не мандрувати надалі без грошей і без речей. Дон Кіхот обіцяв виконати його поради і дістав наказ стати на варту на великому подвір’ї.
Зайшла ніч. Одному з погоничів у корчмі забажалося піти напувати худобу, але для цього треба було зняти з корита зброю ідальго. Побачивши, що погонич підходить до корита, дон Кіхот попередив його не торкатися зброї, бо той заплатить життям за своє зухвальство.
Погонич не звернув уваги на слова дон Кіхота, взяв зброю і кинув її у бік. Тоді наш мандрівний рицар звів очі до неба, звернувся думками до Дульсінеї, обіруч підніс спис і сильно ударив по голові погонича, що той аж упав на землю. Зробивши це, дон Кіхот підібрав зброю і почав знову спокійно нести варту. Трохи згодом, з наміром напувати мули підійшов другий погонич. Не встиг він зняти зброю з корита, як дон Кіхот, не кажучи ані слова, підніс спис і розколов голову погонича на чотири частини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Де Сервантес Сааведра Мігель Дон Кіхот (скорочено)

Categories: Скорочені твори

Links