Декабристкая тема у творчості H. А. Некрасова
1. Рішучість і непохитна віра. 2. Самовідданість тендітної жінки. 3. Моральна опора чоловікам. Великі повинні нахиляти небо до людей, не знижуючи його рівня. З. Е. Лец Н. А. Некрасов у свої добутки звертається до самих різних сторін життя людей Кожний з них з’являється перед поетом у своїй неповторній індивідуальності.
І в кожному з них автор знаходить ті особливі риси й відтінки, які дозволяють виділяти його з багатьох інших несхожих один на одного людей. Так, у поетичній спадщині Некрасова ми знаходимо досить животрепетну тему – декабристкие
Їх намагалися переконати в тім, що вони, відправляючись у Сибір зі своїми чоловіками, втрачають не тільки розкішні й зручні палати, але й весь свій стан. Тому в цьому житті вони можуть розраховувати тільки на долю й підтримку
Їхній подвиг оспівував жоден поет. Але збудливий за духом і розжаренням страстей текст удалося створити Н. А. Некрасову. На думку дослідників, багато хто з добутків про декабристів стали фактами не тільки літературної, але й громадського життя. Вони надихали молоде покоління на боротьбу за волю пригнобленого народу. Поет же для опису цієї мужності обирає інший об’єкт – це дружини засланців.
Вони одержують втілення в його добутку “Російські жінки”. Головними героїнями виступають дві “декабристки”: княгині М. Н. Волконська, княгиня Е. И. Трубецька. У Волконської була нелегка доля: їй довелося залишити будинку сина, що прожив недовго в розлуці сматерью. Із цієї нагоди А. С. Пушкін написав вірш, що відправив княгині.
Вона ж не тільки змогла підтримати свого чоловіка протягом довгого років і повернутися після смерті Миколи I додому, але й вела записи, яким довіряли всі свої щиросердечні переживання Не менш трагична й доля княгині Трубецькой. Подивимося, який вона з’являється в добутку Н. А. Некрасова Катерина намагається переконати не стільки, напевно, батька, скільки саму себе в тім, що надходить вірно, випливаючи за чоловіком. Вона зовсім не представляє, що чекає її спереду, але готова до всіх випробувань.
ПРО, бачить Бог!.. Але борг інший, И вище й трудней, Мене кличе… Прости, рідний! Даремних сліз не лий!
Далекий мій шлях, важкий мій шлях, Страшна доля моя, Але сталлю я одягла груди… Пишайся – я дочка твоя! Вона прощається з усім, що їй було дорого. І звертається не тільки до рідних, але й до природи. У холодних зимових вітрах не буде тої принадності й такого прекрасного пейзажу, як у рідному краї й тих країнах, у яких їй удалося побувати.
Також Катерина прощається й зі своєю молодістю Для опису такого періоду життя поет вибирає ті риси, які найбільше повно характеризують саму героїню. Вона жила серед балів і розкоші, що показує її непристосованість до казарменого життя. Але й це її зовсім не лякає. Навпаки, вона немов на крилах летить до свого чоловіка, навіть секретар зауважує, що так не їздить навіть государ Однак минуле не хоче неї відпускати.
Н. А. Некрасов показує, що, незважаючи на всі свої заяви, у душі кожної з покинувших батьківський дах залишається образ милого будинку. Поет говорить нам про те, що вони створені не зі сталі, хоча всім уперто хочуть довести зворотне По дорозі Катерині зустрічається партія засланців, вона дає їм грошей. Але неї продовжують тривожити різні думи, і вона прагне втекти від них у сні.
Але й цей стан не приносить їй довгоочікуваного спокою. Мандрівниця довідається, що її чоловік живий, і вона незабаром зможе, нарешті, його побачити. Ці довгі дні шляху принесуть радість зустрічі. Ішли довго, довго…
Нарешті Двері визгнула – і раптом Перед нею він… живий мрець Перед нею – бідний друг! Упавши на груди йому, вона Квапиться запитати “Скажи, що робити?
Я сильна, Можу я страшно мстити! Дістане мужності в груди, Готовність гаряча, чи Просити треба?” – “Не ходи, Не торкнеш ката! ” Але це був усього лише сон.
Однак за допомогою таких елементів Н. А. Некрасов показує, що душею дружини завжди зі своїми чоловіками. Вони намагалися знайти шляхи порятунку: розжалобити ката. Але, розуміючи в остаточному підсумку даремність своїх зусиль, доходили висновку, що тільки самі зможуть стати надійною опорою на цьому важкому шляху. Однак сон це не єдина перешкода, що доводиться перебороти Катерині Вона залишає свого вірного супутника в Іркутську, що не переніс двомісячної скаженої скачки по замерзлих дорогах. Рішучість і твердість жінки, що Н. А. Некрасов вибрав у головні героїні, непохитна З такий напором зіштовхується губернатор однієї зі станцій.
Він говорить про те, що знає її батька й просить повернутися назад. Коли ж та відмовляє, то він повідомляє про те, що не буде закладати новий екіпаж. Але це не впливає на її рішучість.
Недуга батька теж не стає для неї причиною для повернення назад, та й тутешній згубний клімат її не лякає. Катерина готова сховати в собі сльози й дати тим самим сили своєму чоловікові. Мій борг, – я зліз не принесу В прокляту в’язницю – Я гордість, гордість у ньому врятую, Я сили дам йому! Тоді губернатор прибігає до досить діючого засобу – називає її рабою. Але вона не замислюючись відповідає: Немає!
Я не жалюгідна раба, Я жінка, дружина! Пускай гірка моя доля – Я буду їй вірна! ПРО, якщо б він мене забув Для жінки іншої, У моїй душі дістало б сил Не бути його рабою! Але знаю: до батьківщини любов Суперниця моя, И якщо б потрібно було, знову Йому простила б я!.. Н. А. Некрасов представляє нам жагучий лемент душі, що руйнує всі сумніви в правильності обраного шляху.
Ці слова становятсясвоеобразним маніфестом всіх дружин, що пішли за своїми чоловіками в холодний дикий край. Губернаторові не вдається зломити завзятість втомленої жінки. Тоді він просить неї підписати папір про зречення від всіх прав. Так у серце Катерини залишається тільки її неухильна віра у своїй правоті.
Начальник був упевнений, що це зупинить великосвітську даму, але він знову помиляється У вас сива голова, А ви ще дитя! Вам наші здаються права Правами – не жартуючи. Немає! ними я не дорожу, Візьміть їх скоріше! Де отреченье?
Підпишу! І жваво – коней! Жіноча любов і відданість своєму чоловікові все-таки змогли розтопити серце губернатора. Він лякає її тим, що відправить далі по етапі, але однаково потім дає екіпаж.
Немає! ви поїдете!.. – закричав Неждано старий генерал, Закривши рукою ока – Як я вас мучив… Боже мій!.. (З-під руки на вус сивий Скатилася сльоза) Простите!
Так, я мучив вас, Але мучився й сам, Але строгий я мав наказ Перешкоди ставити вам! І хіба їх не ставив я? Я робив усе, що міг, Перед царем душу миючи Чиста, свідок бог! Губернатор наказує запрягти коней і обіцяє, що Катерина добереться до місця за три дні, хоча на станції він тримав її більше шести доби.
…Я не можу, я не хочу Тиранити більше вас… Я вас у три дні туди домчу… (Відчиняючи двері, кричить) Агов! запрягати, зараз!..
Княгиня пішла за свої чоловіком З П. Трубецьким в 1826 році. Вона добралася до Сибіру й жила там довгий час, поки не вмерла в 1853 році. Але його образ, оспіваний у добутку Н. А. Некрасовим, продовжує жити й запалювати наші серця тим полум’яним вогнем упевненості й правоти у свої дії й учинках.
Декабристські дружини заслужили, щоб їм був поставлений такий поетичний пам’ятник, що не зруйнують ні час, ні погода. Але головне вони залишаться в пам’яті кожного з нас, показуючи, що потрібно відстоювати свої переконання до кінця й жити заради іншої людини, навіть якщо ти не розділяєш його поглядів. Саме на такій взаємодопомозі й співчутті й будується не тільки сімейний сполучник, але й мир взагалі. Н. А. Некрасов знайшов дуже барвисті образи й смог через них показати своє замилування подвигом світських жінок, які нічого не знали крім балів і маскарадів. Але їм у житті випала більша місія – відправитися за чоловіками в Сибір, щоб стати для них моральною опорою
(2 votes, average: 4.50 out of 5)