“Де ображеному є почуттю куточок…”
А. С. Грибоєдов увійшов у чи росіянкутературу як автор одного произведения. Його комедія “Горе від розуму” останется актуальної, доти, поки з нашого життя не зникнуть кар’єризм, чинопочитание, плітки, поки основними ценностями будуть нажива, життя за рахунок інших, а не за рахунок власної праці, поки будутий живі мисливці догоджати й прислуживаться. Все це вічна недосконалість людей і миру чудово описаний у бессмертний комедії. Автор створює целую галірозвіваюся негативних образів: Фамусов, Молчалин, Репетилов, Скалозуб і т. буд. Вони
Він приїхав у Москву, “з далеких мандрівок возвратясь”, тільки заради Софії, своєї візлюбленной. Але, повернувшись у ніколи рідний і улюблений будинок, він обнаруживает дуже сильні зміни: Софія холодна, зарозуміла, дратівлива, вона більше не любить Чацкого. Намагаючись знайти відповідь на своє почуття, головний герой волає до колишньої любові, що до його від’їзду була взаємної, але все напрасно. Всієї його спроби вірнуть колишню Софію
На всі палкі мовлення героя Софія відвечает: “Хлоп’яцтво!” Із цього починаєся драма парубка, що перестає бути особистої, а переростає в зіткнення з усім фамусовским суспільством. Головний герой один виступает проти армії старих “воїнів”, начиная нескінченну боротьбу за нове життя й за свою любов Насамперед, він зіштовхується із самім Фамусовим.
Хазяїн будинку живе по своїх ідеалах: Максимпетрович:оннетонасеребре, Назолотеедал;сточеловеккуслугам… Зовсім ясно, що й сам Фамусов не відмовився б від такого життя, тому він і не розуміє Чацкого, що вимагає “служби справі, а не особам”. Таким чином, любовний і социальний конфлікти з’єднуються, стаючи єдиним цілим: для героя особисте щастя залежить від відношення суспільства до нього, а суспільні відносини осложнениличними. Така ситуація обертається для Чацкого, по влучному вираженню Гоничарова, “мильоном роздирань”. Якщо на початку дії Чацкий спокійний і впевнений у собі, то в жагучому викрийтельном монолозі на балі в будинку Фамусова він вихлюпує свої емоції: Ні, нинчесветужнетаков…
Вольнеевсякийдишит Инеспешитвписатьсявполкшутов, Упокровителейзеватьнапотолок. Явитьсяпомолчать, пошаркать, пообідати, Подставитьстул, поднестьплаток. Його образ трагичен: кілкий монолог – наслідок нерозуміння, самітності й усвідомлення марності всіх зусиль змінити що-небудь до кращого. Під вагою “мильона роздирань” Чацкий ламається, перестає випливати здравому змісту. Крім того, виникають ізвершенно неймовірні чутки, які здаються безглуздими, але світло охоче перідає плітку про їх: Сумасошел!..
Ейкажется…вотна! Недарма?
Сталобить… счегобвзялаона! Чацкий не тільки не спростовує слухи, але всіма силами, сам того не відаючи, підтверджує їх, улаштовуючи сцену на балу, прощаючись із Софією й викриваючи Молчалина: Виправи:изогнятотвийдетневредим, Ктосвамиденьпробитьуспеет, Подишитвоздухомодним, Ивнемрассудокуцелеет. Вонизмоскви! сюдаябольше Неїздець.
Біжу, неоглянуся, пойдуискатьпосвету, Гцеоскорбленномуестьчувствууголок! У пориві страсті наш герой не раз грешитий проти логіки, але у всіх його словах є правда, – правда його відносини до фамусовскому суспільства. Він не боїться говорити все всім в очі й обвинувачувати передставителей фамусовской Москви в неправді, святенництві, лицемірстві. Чацкий сам – ярякий доказ того, що віджил і хворе закриває дорогу молодому й здоровому.
Образ Чацкого як би не повний, рамки п’єси не дозволяють до кінця розкрити всю глибину й складність натури цього персонажа. Але із упевненістю можна сказати: Чацкий зміцнився у своїй вірі й у кожному разі знайде свій шлях в алевиття життя. І чим більше буде от таких Чацких на шляху Фамусових, Молчалиних і Репетилових, тим слабкіше й тихіше будуть звучати їх голосу
(1 votes, average: 5.00 out of 5)