У період культурної першості Афін (V-IV ст. до н. е.) центральне місце в літературі займали драматичні жанри. Афінський театр V століття до нашої ери був і трагічним (трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда), і комічними (комедії Арістофана). Театр займався питаннями політики і моралі. Це був театр, що усвідомлював свою виховну і наставницьку роль. При всіх відмінностях грецьких драматургів, у них було щось загальне. Це, насамперед, переконаність у тому, що поет має бути вчителем народу, його наставником. Важко уявити собі виховно-просвітительську роль
театру, адже в V столітті до нашої ери не було друкарства, газет, журналів. Театр являв собою єдиний засіб масової інформації, не враховуючи зборів і базарних зборищ. Ніякий оратор, ніякий рукопис не могли розраховувати на таку кількість слухачів і читачів, як Афінський театр, що вміщав сімнадцять тисяч глядачів. Держава прагнула пропагувати театр серед громадян, і для найбідніших прошарків населення була введена державна допомога на оплату театральних місць. Вистави відбувалися тільки по святах, але починалися вони ранком, а закінчувалися з заходом сонця і розтягувалися на кілька днів. Успіх авторів, чиї твори
представлялися, оцінювали судді, що обиралися навмисне. Перший приз означав для поета перемогу, другий – помірний успіх, а третій – провал. Потрібно відзначити, що кожне драматичне змагання було подією для всього міста, а не тільки для авторів. Про те, що драматурги справді ставилися до своєї роботи як до педагогічного служіння, свідчить вірш із комедії Арістофана “Жаби”, вкладений у вуста Есхіла: “Як наставники учать хлопчиків розуму, так людей уже дорослих – поети”. Уроки, що давали поети глядачам, ускладнювалися від автора до автора. До Есхіла в дії брав участь один актор, Есхіл увів другого, а Софокл – третього. Які ж твори античних драматургів ставилися на сцені давньогрецького театру? Одна з найвідоміших трагедій Есхіла – “Прикутий Прометей”. Прометей зображений як уособлення людської величі, розуму, цивілізації і прогресу. Він вступає в боротьбу із самовладдям богів, відсталістю, пристосовництвом. За словами Маркса, “боги Греції були поранені насмерть” у цьому творі. Есхіл не був супротивником релігії, але його релігія – це, насамперед, вірність етичному початку, уособленням якого є Правда. У трагедії “Прохачки” драматург розвиває тему Правди і називає три вимоги моральності: шанування богів, шанування батьків, гостинне ставлення до чужоземців. Як видно, це ті ж положення, що складають основу християнської віри. Іншим давньогрецьким драматургом була Софокл (трагедія “Антігона”). Софокл, як і Есхіл, цікавиться людиною. Для нього звичні біблійні сюжети служили формою, що увібрала в себе життєвий матеріал і глибоке знання людини. Говорячи про театр Давньої Греції, не можна не згадати і наймолодшого поета цієї епохи – Евріпіда. Твори Евріпіда зрозуміліші сучасному читачеві, тому що теми його трагедій ближче нам, і головна з них – любов і внутрішньосімейні стосунки. Евріпід прагне до найбільшої правдоподібності трагедійної дії. Останнім великим поетом Древньої Греції був Арістофан – великий комедіограф. Критика Арістофана – насамперед політична. Зовнішня форма арістофанівської комедії дає можливість пародіювати структуру трагедії. У дні драматичних змагань глядачі зранку дивилися трагедію, а надвечір – комедію, яку Арістофан визначав як “виставу, покликану очищати душу не страхом і жалем, а веселощами і сміхом”. Найвідоміші комедії Арістофана – “Світ” і “Хмари”. Поет, не бентежачись, пародіює молитви, статті законів, релігійні обряди. Про те, як розвивалася грецька драматургія, та й узагалі література, після Арі-стофана, нам відомо дуже мало, але вона відіграла величезну роль у розвиткові пізніших літератур. Давньогрецький театр – це ніби дитинство театру. Однак як дитинство накладає відбиток на все подальше життя людини, так і театр Давньої Греції вплинув на наступний розвиток театру. Протягом багатьох століть інтерес до нього не слабкішає.
