Далеке минуле українського народу у творах А. Малишка (цикл “Запорожці”)
А. Малишко – поет ліричний, романтичний, який відчував і бачив зв’язок поколінь, зв’язок минулого і сучасного. У цьому самобутність його лірики.
Цикл “Запорожці” став мовби прологом до творчості поета періоду Великої Вітчизняної війни. Цикл складається з трьох віршів: “Ворон”, “Битва І”, “Битва II” – і відтворює славну історію козацтва. Поет згадує імена Остряниці, Хмельницького, Сагайдачного, які боролися за визволення і незалежність України. Тема осмислення історичного зв’язку поколінь завжди хвилювала
На ланах козачої долини
Толочив ромашок первоцвіт.
Вчора ворон справив іменини,
Триста літ минуло, триста літ.
Мабуть, поет має на увазі 300-річчя возз’єднання України з Росією і нерівність двох країн. “Ворон”, як на мене, – це російське самодержавство, яке топче нашу землю, нівечить нашу культуру, знищує наших митців. У вірші “Ворон” звучить заклик до боротьби і плач над розтерзаною Україною.
Поезія “Битва І” прославляє гетьмана Сагайдачного, який зумів у полоні перемогти ворога і повернутись до боротьби. Багато мужніх синів-месників боролись за майбутнє
Сагайда підвівсь на стремена:
– Хто згадає їх в світлих іменах?
Не забути свою історію, своїх героїв – ось у чому пафос вірша.
У всі часи, з усіх битв за долю України на синів чекала рідна земля, їхні матері:
Із хлібом-сіллю, із таємним горем
Синів додому ждали матері.
Написані про далеке минуле, вірші внутрішньо пов’язувалися із сучасністю, в них виплеск живого почуття до людей, яким випали на долю не тільки подвиги й посмертна слава, а й нелегкі життєві дороги, тяжкий ратний труд, втрати друзів і бойових соратників – все те, з чого складається антилюдське явище – війна. Ця тема набула відображення і в подальшому творчому доробку поета. Напередодні Великої Вітчизняної війни у вірші “Уставай, моє сонечко” поет проводить паралель між минулим і сучасним:
Уставай, моє сонечко, з темного лугу,
Бо тривожить минуле не раз і не двічі.
Сплять в степу запорожці – товариш до друга
Повернувся обличчям, порубаним в січі…
Лиш тоді, як танкісти промчаться по полю
І сурма зарокоче в поході з полками,
Устають, щоб побачить, і стогнуть від болю,
І шаблі – гартуванні дзвенять під руками.
А. Малишко, беручи участь у походах на західноукраїнські землі 1939 року, передбачав загрозу фашизму, неминучість тяжкого випробування для України і її народу, а тому і повертається у віршах до історії, до визвольної боротьби рідного народу, до подвигів героїв, імена яких з гордістю бережуть люди в своїй пам’яті.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)