Історичне минуле українського народу у творчості Івана Кочерги

Історичне минуле українського народу надихнуло драматурга Івана Кочергу на створення декількох п’єс. Найбільш удалої серед них є віршована драматична поема “Свечкина весілля”. “Коли я випадково натрапив на мотив “заборони світла”, – писав Іван Кочерга в передмові до свого добутку,- мене надихнула в ньому можливість намалювати квітчасту картину сугубо міського життя й соціальної боротьби в стародавнім місті, а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю й самобутню культуру”.

Основою

історичної вірогідності драми стали дві грамоти литовських князів (1494 і 1506 років), які нібито з певних міркувань забороняли ввечері й уночі висвітлювати житло простих киян. За порушення виплачувався великий штраф, і застосовувалися карні санкції. Грамота 1516 року скасувала заборону світла, з огляду на скарги жителів, але й попередня грамота теж згадувала ці скарги. Іван Кочерга обрав темою свого добутку історичні згадування, які йому були більше близькі, які він міг використати як безпомилкову проекцію на свою сучасність. Зберігаючи високий романтичний пафос оповідання, драматург зображує цілком
реальне, повсякденне життя наших предків, з особливою увагою відтворить їхній побут, вірування, обряди й т. п. Письменник робив особливий наголос на символічному характері свого добутку. Справді, наскільки богатим на символізм є образ світла! Заборона світла, якщо міркувати логічно, вимагав опору. Боротьбу за світло киян повинна була очолити найбільш свідома частина населення середньовічного міста

З погляду Кочерги, це, безперечно, ремісники – прообраз майбутнього робітничого класу. Кінець 20-х – початок 30-х років вимагав ідеологічного твердження пролетарської диктатури (фактично, диктатури И. Сталіна, що прикривалася пролетарськими гаслами), і боротьба київських ремісників – далеких предків пролетаріату, демонструвала глибокі історичні коріння цієї ідеї. Автор, що почав зі смантических середньовічних легенд, тепер змушений був политизировать свої драматичні Казки й служити вже не стільки театру, але й більшовицькій ідеї. І всупереч такій “прозорій” символіці й відвертій політизації драми “Свечкина весілля” у ній не можна не помітити й іншої площини трактування образів, у якій і варто шукати ключ до розуміння ідеї добутку. Виразним є образ Меланки, що, за словами самого Кочерги, є поетичним символом України, що “з тьми століть і через стільки бур” проносить не згаслий живий вогник своєї волі й культури. Безсумнівним творчим успіхом Кочерги був і образ Івана Свічки – теперішнього народного проводиря, особистості яркою й своєрідної. Критика відзначала, що в характері Свічки драматургові вдалося показати людину однаково чималого й чесного як у відстоюванні інтересів громади, так і в особистому житті. Хоча він ще й молодий, але користується повагою в подільських ремісників, тому що вміє спокійно й мудро розібратися в складних ситуаціях, а головне, не боїться встати на захист справедливості й людського достоїнства, захистити скривдженого й знедоленого. Свічка добрий і шляхетний не тільки стосовно Меланке й товаришам-ремесленникам, а й до людей із протилежного табору. Особливо вражають майстерно написані епізоди зустрічей Свічки із дружиною київського воєводи Гильди, які характеризують його як особистість високоморальну й мужню. Свічка не видає Гильдиной таємниці й всю відповідальність за викрадення грамоти бере на себе, хоча добре знає, що буде покараний за це “злочин” смертю. Більше того: князівська грамота для Свічки не має цінності, тому що він розпізнав її фальшиву суть. Він міг би збрехати у свою користь і врятувати своє життя. Але він не робить цього, оскільки знає, які більші надії покладали прості кияни на цю грамоту, знає, що народ боровся за правду. Тому повернути воєводі грамоту – значить зрадити народ, а це було б для Свічки найвищим покаранням. Тому він і обирає смерть. З образом Івана Свічки зв’язане ідейне навантаження п’єси. Властиво, ідея добутку висловлена в словах цього героя: “Коли добром ніхто не дасть нам світла, його одержати треба – не молитвами, тому що без боротьби нікчемні всі молитви. І свічки мирної не коштує та країна, що у боротьбі її не запалила”. Символом кожної п’єси Івана Кочерги є якась річ, що концентрує інтереси всіх персонажів, персоніфікує ідею добутку

Якщо в “Свечкиной весіллю” – це свіча, то в п’єсі ” Ярослав Мудрий ” – це меч і книга. У драматичній поемі Ярослав Мудрий письменник зображує суворі й героїчні часи, коли наші предки боролися за єдність Київської Русі, за її мирний розвиток і процвітання, уперше звернувшись до образа реального історичного діяча. Ярослав Мудрий зображений хоча й суворим, але далекоглядним політиком. Оповідання про нього обмежений 1030 – 1036 роками, коли великий князь припинив міжусобні звади й відбив атаки печенігів. Князь хоче створити могутню державу, а для цього необхідний мир, що часом доводиться завойовувати й мечем. “Спочатку закон, а потім благодать”, – не раз повторює він афоризм знаменитого Иллариона, автора “Слова про закон і благодать”. Ярослав Мудрий представлений не тільки як державний діяч, але і як наділений звичайними слабостями людин. Проте, князь має велику силу, завдяки якій здатний підкоряти всі вищої мети свого життя


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Історичне минуле українського народу у творчості Івана Кочерги