Цинциннат – герой роману В. В. Набокова “Запрошення на страту”
Цинциннат як і багато хто набоковские літературні образи, є свого роду метафізичним двійником самого письменника. “Символіка імені” Цинциннат, видимо, сходить до Тита Лівію, що дав життєпис сина прославленого римського трибуна Луция Квинкция Цинцинната – Цезона Квинкция: “Більше інших своєю знатністю й силою хвастався в той час ставний юнак Цезон Квинкций. До того, чим нагородили його боги, він додав блискучі подвиги на війні й красномовство на форумі, так що ніхто в Римі не міг уважатися ні більше хоробрим, ні більше красномовним.
Набоков, однак, наділяє свого героя протилежними властивостями: Ц. дуже слабшав фізично, у нього погане здоров’я, він говорить тихо, майже заїкаючись, і “злочин” його складається не в бунтарстві, а в тім, що він – на відміну від навколишніх – “непрозорий”. До створення образа Ц.- “нестандартного”
Людини, переслідуваного й катованого за це суспільством або “колективом”, або просто юрбою, Набоков підходить поступово. В 1936 р. він публікує оповідання “Королек”,
Можливо, що в задумах романа-антиутопии Набоков відштовхувався від бодлеровского “Запрошення до подорожі”, де рефреном звучить мотив:
Там краса, там гармонічний лад,
Там сладострастье, розкіш і спокій
Проглядаються в образі Ц. і паралелі із Грегором Замзой, героєм оповідання Кафки “Перетворення” (1928), якого сам Набоков уважав єдиним письменником з “родинною душею”. Однак якщо Замза, вибираючись із нивелирующей геть усе юрби, опускається “на дно”, стає комахою, те Ц. вибирає шлях, що веде до все більшого усвідомлення своєї особистості, своєї душі, свого “Я”. Деякі дослідники вказують на подібність деяких дій Ц. з Улиссом з роману Джойса ” Улисс “. Саморефлексія Ц., його спроба виявити в собі “щось”, зближає його з героєм Пруста.
Проползание Ц. по тунелі з камери на гору – явна ремінісценція з “Божественною комедією” Данте, де герой вибирається по тунелі з “Ада”. З. Шаховская відзначає, що ідею гротескного церемоніалу страти Ц. Набоков швидше за все міг запозичити із проекту В. А. Жуковського -“разючого по своєї сантиментально дивовижній ідеї художнього оформлення страти в Росії”, про яке Набоков прямо згадує в романі “Дарунок”. Штучність обстановки, у якій виявляється Ц., що валять декорації в’язниці, уносимие вихром глядача-карти – все це має пряму подібність із казковою повістю Л. Кэролла ” Аліса в Зазеркалье”.
Як і багато героїв набоковской прози (Ганин, Лужин, Годунов-Чердинцев, Гумберт), Ц. наділений особливим, що відрізняє його від оточуючих людей даром – “непроникністю”: “Чужих променів не пропускаючи, а тому, у стані спокою, роблячи дивовижне враження самотньої темної перешкоди в цьому світі прозорих друг для дружки душ”. Ц.- людина не “цього” миру штучних “прозорих” людей, його обвинувачують в “основній нелегальності”, він виявляє, що в “цьому” світі немає жодного людини, здатного говорити на його мові. Ц. з дитинства почуває свою особливість, намагається сховати її, але після вироку він як би роздвоюється. Один – “тутешній” Ц. зі страхом чекає страти, іншої Ц.- з “того” миру, де “розумністю світиться людський погляд”, “на волі гуляють умученние отут диваки” – намагається довідатися себе “до останньої, неподільної, твердої, сяючої крапки”, що “говорить: я есмь!”. Він учиться говорити сам із собою, “висловитися по-справжньому” мовою “того” миру, учиться “давно забутому древньому вродженому мистецтву писати”.
Набоковский Ц.- герой гностичного плану. Він може “звільнитися” від свого тіла, може почувати “той” “сонний, опуклий, синій” мир. Подібно християнським гностикам III-V століть, він доходить висновку про “тупика тутошней життя” – “і не в її тісних межах треба було шукати порятунку”. Ц., маючи особливе гностичне знання, наполегливо повторює: “я знаю щось”, – і це “щось” – його душу, що прагне піти в “той” мир, де живуть “істоти, подібні йому”. Це й дозволяє Ц. в останній момент страти перекинути “цей” примарний мир “подоб” і звільнитися, піти до цим “істотам”. Деякі дослідники (B. Johnson) підтверджують “гностичностъ” Ц. за допомогою аналізу ініціалів Ц. і П. (Пьер): відкритість нагору Ц. протипоставлена закритості, обмеженості П. (правда, в англійському варіанті роману таке порівняння втрачає зміст).
Ц. також є героєм лінгвістичного плану. Зрозуміти себе й “той” мир означає для нього необхідність навчитися говорити, писати. Використовуючи мову, слово, він може пробитися крізь туман “цього” миру й досягти миру ідеального. Може бути, саме тому із всіх “” героїв, щозаплуталися, Набокова Ц.- єдиний, що знайшов щирий вихід
(2 votes, average: 3.50 out of 5)