Чому в Базарова не найшлося інших послідовників, крім Ситникова й Кукшиной? (По романі І. С. Тургенєва “Батьки й діти”)
1. Новий тип героя. 2. Особливості зображення “нових” людей у романі. 3. Трагічна самітність Базарова як “героя часу”. 4. Відкритий фінал роману. Я хотів зробити з нього особа трагічне…
Мені мріялася фігура похмура, дика, більша, що наполовину виросла із грунту, сильна, злісна, чесна, – і все-таки приречена на погибель, тому що вона все-таки коштує ще напередодні майбутнього. І. С. Тургенєв Ці слова І. З. Тургенєва часто цитують, коли міркують про його героя Євгенії Базарове з роману “Батьки й діти” – самого спірного роману
Але чи були вони ними насправді? Базарів самотній у світі людей, і тому його фігура трагична. Однак міркування автора простираються набагато ширше. Спробуємо розібратися в цьому питанні, подібно тому, як Тургенєв, що належав і за віком, і по світогляду до покоління батьків, намагався розібратися в тім, хто ця нова людина
Яких ще героїв роману можна назвати “новими” людьми? На мій погляд, нікого. Нове – звичайно нечисленне, що ще не одержало широкого поширення А головне в новизні – це не кількість, а якість.
Серед тих, хто ощущяет себе “новим” людиною, – Аркадій Кірсанов, що вважав себе “учнем” Базарова, Кукшина й Ситників, що рівнялися на нього. Але жоден з них насправді їм не є. На початку роману Аркадій Кірсанов намагається бути схожим на Базарова. Він стримано звертається до Миколи Петровичу “батько”, наслідуючи Базарову, говорить низьким голосом і розв’язно.
Однак поступово з’ясовуються різні погляди на природу, мистецтво, відносини до близьких, до жінок, до праці двох друзів. І це приводить до розбіжностей між “учителем і учнем” просто тому, що вони різні особистості. Шлях, нехай і не бездоганний, котрим іде Базарів, підходить тільки для сильних, рішучих, що не бояться нічого людей.
Аркадій не такої. Не випадково Базарів говорить Аркадію: “Ти ніжна душа, розмазня”. Аркадій – тип людини утвореного, добре вихованого, недурного, незлого, щирого, але при цьому в нього немає внутрішньої сили й цілісності, цілеспрямованості Базарова. Він виховувався зовсім в іншому середовищі, йому не доводилося пробивати собі дорогу в житті виснажливою працею. Можливо, тому він так непослідовний у своїх поглядах, та й світогляд батьків у прямому й переносному значенні не є для нього сильним подразником.
Це ще й особливості його натури, чуйної до природи, поезії, музиці, гармонії й теплоті людських відносин. Як ми переконалися, і Базарів виявився не настільки далекий цим проявам людської натури. Як указував Ю. В. Лебедєв, Тургенєв побачив “небезпеку розриву зв’язку часів” “у здатності російського людина легко поламати себе”. Ситників і Кукшина так звані “провінційні нігілісти”, у романі – персонажі відверто сатиричні.
Автор нерідко підсміюється над ними Але два брати Кірсанова й особливо Павло Петрович все-таки зображені більше з гумором, місцями навіть зі співчуттям і симпатією. А Ситників і Кукшина – це явна пародія на людей. Стосовно Кукшиной Тургенєв використовує дієслово “пружится”, тобто прагнути здаватися не тим, хто вона є насправді. Неодноразово письменник підкреслює: “істоту з маленьким червоненьким носиком”. Ця деталь як би свідчить, що безглуздість, суєта, дурість – основа її існування Ситників, син трактирника, також смешен у зображенні Тургенєва – розв’язний, недалекий, несамостійний.
Про нього найменше згадується у романі. Його головна мрія, на перший погляд, шляхетна – зробити народ щасливим. Але шляхи її досягнення сумнівні, він хоче використовувати для цього прибуток із закладів свого батька, тобто чужа праця. Крім того, є в цьому глибоку неповагу до своїх батьків, так ще й споживче.
Так чому ж саме вони з’являються як послідовників Базарова? Я думаю, тут немає однозначної відповіді З одного боку, ці “пародії на людину” оттеняют недоліки головного героя, надають йому більшу позитивність, незважаючи на всю його неоднозначність. З іншого боку – Тургенєв почував час і визнавався, що час Базарових ще не прийшло.
Цим він ще більше підкреслює самотність, сторонність Базарова сучасності. Можливо, це попередження, до чого може привести бездумне захоплення небезпечними нігілістичними ідеями, якщо такі люди, як Кукшина й Ситників, устануть на чолі руху, будуть перетворювати нові ідеї вжизнь. Тургенєв прагне показати, що впоратися з різноманіттям і складністю життя, що не укладається в нігілістичні схеми, можливо тільки особистостям такого масштабу, як Базарів.
У руках людей з невисоким інтелектом, недостатнім життєвим досвідом такі ідеї можуть стати небезпечною зброєю. І покоління батьків не так вуж і не право щодо можливих наслідків захоплення новими ідеями. Питання “нових” людей, їхнього місця в житті Росії особливо хвилював Тургенєва.
Для письменника це була важлива тема й на батьківщині, і за кордоном, де він жив досить довго. У його творчості перед нами проходять багато героїв, які претендує на назву “нових”. Ми знаходимо їх у добутках: “Рудин”, “Напередодні”, “Новина”, “Дим”, “Батьки й діти”. І не всі вони витримують випробувань, через які їх проводить автор. Тургенєв дуже точно відчував цю зміну часів, прихід нової суспільної сили.
От як нігіліст Базарів пояснює логікові своїх міркувань: “Ми діємо в силу того, що ми визнаємо корисним… У теперішній час корисніше всього заперечення – ми заперечуємо… Не тільки мистецтво, поезію…
Але й… страшно вимовити… Всі, – з невимовним спокоєм повторив Базарів”. У той же час Тургенєв не приймав максималізму й поверховості, однобокості його поглядів. Він прагнув показати, що життя набагато більше складна річ, чим її уявляють собі нігілісти, різночинці, народники-революціонери Не випадково він випробовує своїх героїв, проводячи їх через ті або інші життєві обставини – любов, честь, позбавлення й інші колізії. Його романи – свого роду попередження, до чого може привести надмірне й невгамовне захоплення революційними й нігілістичними настроями.
І Базарів – сама значна, цільна фігура в ряді героїв, що перед смертю розуміє й трагізм свого положення, і помилковість теорії. “Лінія, що розділяє добро й зло, проходить через серце людини И хто знищить шматок свого серця?” – писав А. І. Солженицин. Любов до Одинцової розколює світогляд Базарова на дві половини, і сам він немов роздвоюється.
Один Базарів – убежденнийматериалист, отрицатель, цинік. Іншої – жагуче полюбив і сумнівається вже у своєму навчанні людин, що не може знайти пояснення що відбувається: “Він легко злагодив би зі своєю кров’ю, але щось інше в нього вселилося, чого він ніяк не допускав, над чим завжди жартував, що обурювало всю його гордість”. Дослідник творчості Тургенєва Ю. В. Лебедєв, на мій погляд, дуже точно описав цей стан Базарова: “Базарів хоче вирватися, утекти від його питань, що обступили, утекти від самого себе, – але це йому не вдається, а спроби порвати живі зв’язки з життям, його навколишньої й проснувшейся в ньому самому, ведуть героя до трагічного кінця. Тургенєв ще раз проводить Базарова по тому колу, по якому він пройшов: Марьино, Никольское, рідний дім Але тепер ми не довідаємося колишнього Базарова: загасають його суперечки, догоряє нещасна любов. Друге коло життєвих мандрівок героя супроводжують останні розриви із сімейством Кірсанових, з Фенечкой, з Аркадієм і Катею, з Одинцовій і, нарешті, фатальний для Базарова розрив з мужиком”.
Так трагічно закінчується для Базарова його захоплення новомодними теоріями. Автор уболіває про долю “титанічної особистості, що не реалізувала величезних можливостей, відпущених їй природою й історією”. Нова епоха проте ставить питання, які батьки вирішити вже не можуть Новому часу завтра буде потрібний новий герой.
Базарів умирає. Хто прийде йому на зміну? Це питання залишається відкритим вромане. Разом з тим подальша історія Росії, наповнена настільки драматичними й страшними подіями, показує, як далекоглядний у своїх попередженнях виявився автор “Батьків і дітей”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)