Чому мені подобаються силові види спорту
Піднімання важких предметів, кулачні бої й боротьба – види спорту, знайомі людям з давніх часів. Кулачний бій і боротьба були відомі ще в Древній Греції. А найдавніше зображення боксерів було знайдено в районі Багдада на плиті, який біля п’яти тисяч років. У Китаї, Японії й інших країнах Сходу розвивалися бойові мистецтва, які ми тепер називаємо східними єдиноборствами. Це не просто набір прийомів рукопашного бою – за кожним з них коштує ціла філософія, пов’язана з певним світоглядом. Можна представити, що вже тоді й виник культ сили.
И все-таки таки змагання силачів надзвичайно захоплюючі. Сильні руки людство поважало споконвіку. У Древній Греції силачам споруджували пам’ятники, на площах виголошували: “Кланяйтеся
Найбільші медичні авторитети тих часів – Антиллох, Гален і інші – навіть описали вправи з гантелями, доводячи, що вони роблять тіло людини гарним і гармонічним. Цікавий звичай існував у Шотландії. Треба було підняти із землі камінь вагою не менш чим 100 кілограм. Юнака, що виконав цю вправу, уважали дорослим. У часи середньовіччя також не забували, що вправи з важкими предметами корисні. Англійський мислитель Джон Нортбрук, що жив в XVI сторіччі, звернувся зі спеціальним листом до англійської королеви Єлизавети. Він писав, що молодим, замість кімнатних ігор і танців, варто зміцнювати своє тіло вправами із ціпком, на кінці якої перебувають диски зі свинцю. У цей період дуже виросла популярність важкоатлетичних вправ, з’явилася перша Література по важкій атлетиці
Англієць сер Томас Эллиот написав в 1531 році книгу, що була присвячена вихованню дворянських підлітків, які готувалися до військової служби. У спеціальному розділі подавалися вправи по підніманню бруса, призначені для розвитку сили. У Німеччині шкільні вчителі часто влаштовували змагання учнів по підніманню вантажів, які прив’язували на кінець дерев’яного ціпка. Дуже поважали сильних людей слов’яни. Билини, Думи й пісні прославляють богатирів, які захищали вітчизну від ворогів. Реальних, а не казкових богатирів можна було побачити в дореволюційні часи в цирку. Вони, начебто мячики, підкидали двухпудовые гирі, розривали руками металеві ланцюги. Особливо захоплював глядачів номер “пекельне ковадло”. Силач лягав спиною на поміст. Два здоровані ставили йому на груди ковадло й починали пудовими молотами розбивати на ній більші камені. Унікальний номер виконував відомий силач Петро Крилов, що носив по арені цирку коня з вершником, вичавлював штангу із двома порожніми снопами, у кожній з яких сиділа людина
А Микола Моор-Знаменский піднімав човен з вісьма людьми, платформу з оркестром, що грав. А ще він примушував глядачів гаряче аплодувати від замилування, коли тримав на піднятих руках “живий велодром”. Атлет стояв немов колона, а в нього над головою на платформі, відгородженою металевою сіткою, стрімко мчався велосипедист. Такі номери жадали від циркових атлетів великої фізичної сили, що вони здобували за допомогою повсякденних наполегливих тренувань, вправності й уміння використовувати закони фізики. Але, навіть самі дивні циркові трюки не мають нічого загального з важкоатлетичним спортом, де головним, є боротьба м’язів і волі. Люди здавна прагнули виміряти силу, позмагатися, хто сильніше. Ковалі, наприклад, визначали найсильнішого, піднімаючи важкі балки й ковадла, хлібороби змагалися, хто далі віднесе наповнений зерном мішок, пастухи піднімали зв’язаних биків, шахтарі – величезні камені. Виконувати такі вправи не завжди було зручно, і вони й не мали, так сказати, спортивний характер. Тому незабаром почали змагатися, піднімаючи спеціальні предмети із заліза. Багато років уважалося, що вправи з важкими предметами – справа сугубо чоловіче. Але з розвитком спорту, коли в ньому усе більше активна участь стали приймати жінки, погляди докорінно змінилися
Спортивна наука й медицина довели, що правильно дозовані вправи з гантелями відповідної ваги й навіть штангою не шкідливі для жіночого організму. Чимало відомих легкоатлеток, плавчих, гімнасток, представниць ігрових видів спорту включають у свої тренування вправи з гантелями й штангою. Вправи з важкими предметами не тільки розвивають силу спортсменів. За порадою лікарів їх використовують для виправлення недоліків фігури, швидкого відновлення еластичності й сили м’язів після поранення або хвороби. Взагалі, важка атлетика – змагання, під час яких головне завдання спортсменів – підняти й зафіксувати над головою штангу по можливості більшої ваги. Штанга – це сталевий стрижень (гриф) і набір сталевих дисків різної ваги, які надягають на грифа із двох сторін і закріплюють на ньому спеціальним замком. Цей вид спорту вимагає об’єднання сили й розвиненого почуття рівноваги. В 1896 р. важка атлетика була включена в програму Олімпійських ігор в Афінах. Тут не було розподілу по вагових категоріях, і атлети змагалися у двох номерах програми: підніманні штанги однією рукою й двома руками. У першому з результатом 71 кг перемогла Л. Эллиот (Великобританія), у другому з результатом 111,5 кг – В. Енсен (Данія).
На Олімпійських іграх 1900 р. важкоатлетичних змагань не було, а в 1904 р. олімпійська важкоатлетична програма залишилася без змін. В 1920 р. були уведені вагові категорії (спочатку їх було п’ять). На іграх 1920 р. змагання проходили по триборству, що складалося з ривка однією рукою й поштовху однієї й двома руками. На Олімпійських іграх 1924 р. важкоатлети змагалися в пятиборье (жим, ривок і поштовх двома руками, ривок і поштовх однією рукою). З 1928 по 1972 р. змагання також складалися із триборства, але по іншій програмі (жим, ривок і поштовх двома руками). З 1976 р. важкоатлети змагаються по двоєборству (ривок і поштовх двома руками). В 1898 р. уперше проведений чемпіонат миру. Програма цих чемпіонатів цілком збігається з олімпійської. Зараз на чемпіонатах миру і Європи й на Олімпійських іграх атлети змагаються по програмою двоєборства в 10 вагових категоріях (до 52, 56, 60, 67,5; 75, 82,5; 90, 100 кг і понад 100 кг). Контрольне зважування атлетів відбувається безпосередньо перед змаганнями. У тому випадку, коли два або більше спортсмени покажуть однаковий результат у змаганнях, перемога буде присуджена штангістові, що має меншу вагу
Цікаво знати, що першим чемпіоном миру з колишнього СРСР в 1946 році став уродженець Харкова Григорій Новачок. Доречно згадати, що олімпійський чемпіон 1956 року в Мельбурні Ігор Рибалка першої в історії української “залізної гри” золотою медаллю подав приклад богатиреві із ХТЗ Леонідові Жаботинському, з яким він не раз виступав за збірню Харківської області. 19 світових рекордів установив найсильніший важкоатлет свого часу Леонід Жаботинський, що двічі – на Олімпіадах у Токіо й Мехіко – став найсильнішою людиною планети. Серед українських силачів слід зазначити Юрія Зайцева, Якова Куценко, Руслана Савченко, Тимура Таймазова, які володіли золотими медалями чемпіонатів миру, Європи й Олімпійських ігор
(1 votes, average: 5.00 out of 5)