Роди і види літератури

ЕПОС (від гр. epos – слово, мова, розповідь) – один із трьох основних родів літератури, поряд із лірикою та драмою. Епос передбачає зображення зовнішніх щодо автора явищ життя. Автор виступає в ролі стороннього спостерігача, що дозволяє йому широко змальовувати дійсність у часі й просторі, глибоко розкривати внутрішній світ персонажів. Основні епічні жанри сучасної літератури – оповідання, повість, роман, новела, нарис. До епосу належать також фольклорні жанри – казка, легенда, билина, історична пісня тощо.

НОВЕЛА (від іт. novella –

новина) – невеликий розповідний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням. Як жанр уперше з’явилася в італійській літературі XІV-XV ст. у творчості Дж. Боккаччо, Ф. Саккетті та ін. Великого поширення набула у XІX-XX ст. в європейській та американській літературі. Відомі новелісти в українській літературі – М. Коцюбинський, В. Стефаник, А. Тесленко, Ю. Яновський та ін.

ОПОВІДАННЯ – невеликий розповідний твір, в якому зображується життя персонажа за короткий проміжок часу. Жанр оповідання – один з найпоширеніших у літературі. Він потребує особливої майстерності письменника, вміння лаконічно

і художньо яскраво відтворити характер людини і соціальні явища.

ЕСЕ (від фр. essaі – спроба, нарис, начерк) – невеликий прозовий художній твір, літературно-критична стаття, стаття філософського або публіцистичного характеру, що відзначаються підкресленою суб’єктивністю авторської думки, новизною тлумачення поставлених питань, образністю та афористичністю висловлювання. Жанр есе з’явився ще за античних часів, набув поширення у творчості філософів і письменників XVІ-XVІІІ ст. (М. Монтень, Ф. Бекон, Д. Дідро, Дж. Локк та ін.), а надто в добу романтизму, який висунув на перший план особистість автора. У XX ст. до цього жанру зверталися видатні прозаїки, поети і філософи в ідейній боротьбі з метою популяризації здобутків науки тощо. В українській літературі есе зустрічається в доробку В. Винниченка, Є. Маланюка, Ю. Липи, Ю. Шереха та ін. Порівняно недавно з’явилися змішані жанри романа-есе та повісті-есе.

ПОВІСТЬ – епічний розповідний твір, в якому картину життя змальовано повніше, ніж в оповіданні, але не так широко, як у романі. Повість, звичайно, має один сюжет, але більш розгорнутий, “ніж в оповіданні. Крім головного героя у ній діє ряд другорядних персонажів. Жанр повісті дуже поширений в українській літературі: “Микола Джеря” І. Нечуя-Левицького, “Fáta morgana” M. Коцюбинського, “Борислав сміється” І. Франка, “Краса і сила” В. Винниченка та ін.

РОМАН (від фр. román – спершу твір, написаний однією з романських мов) – великий епічний твір, у якому змальовано широку картину суспільного життя. Для роману характерні: наявність багатьох сюжетних ліній, зображення персонажів у складних життєвих ситуаціях, розкриття динаміки їх внутрішнього світу. За змістом розрізняють такі види сучасного роману: соціально-психологічний, сімейно-побутовий, історичний, філософський, детективний, пригодницький, сатиричний та ін. Романний жанр виник ще в епоху античності (“Дафніс і Хлоя” Лонга, “Золотий осел” Апулея), набув нових рис в середні віки (рицарські романи та ін.), але справжнього розквіту досяг у XVІІІ-XІX ст. Розвиток роману в Україні припадає на XІX ст. і пов’язаний з іменами Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка, П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного та ін. У XX ст. роман став провідним жанром української прози. Великий внесок у його розвиток зробили А. Головко, П. Панч, М. Стельмах, О. Гончар, П. Загребельний, Ю. Мушкетик та ін.

ЕПОПЕЯ (від гр. еророіїа – зібрання пісень, переказів) – великий монументальний твір. В античну епоху внаслідок циклізації сказань, пісень і легенд створювалися великі поеми про видатну історичну подію чи героя (“Іліада”, “Одіссея” Гомера, “Енеї-да” Вергілія). Пізніше аналогічні процеси відбувались і в епосі європейських народів (французька “Пісня про Роланда”,”німецька “Пісня про Нібелунгів” та ін.). Жанр поетичної епопеї культивувався представниками класицизму. У новітній літературі епопеєю стали називати великі прозові твори, присвячені значним подіям у житті народу (“Війна і мир” Л. Толстого, “Тихий Дон” М. Шолохова, “Прапороносці” О. Гончара та ін.).

ДИЛОГІЯ – (від гр. dі – двічі і logos – слово) – твір, що складається з двох самостійних частин, у кожній із яких своє коло персонажів і завершені сюжетні лінії. Наприклад: дилогія Ю. Смолича “Світанок над морем” складається з романів “Чайки сідають на воду” і “Буде на морі погода”. Дилогією в давній Греції називалися драми з двох частин, звідки й походить термін.

ТРИЛОГІЯ (від гр. trіlogіa) – три частини одного твору, що мають різні назви, але пов’язані спільністю задуму і дійових осіб. Трилогіями можуть бути великі епічні та драматичні твори (роман О. Гончара “Прапороносці”, який складається з трьох частин: “Альпи”, “Голубий Дунай” і “Злата Прага”; в драматургії – історична трилогія О. К. Толстого: “Смерть Іоанна Грозного”, “Цар Федір Іоаннович”, “Цар Борис”).

ТЕТРАЛОГІЯ (від гр. tetralogіk, tetra – чотири, logos – слово) – великий епічний твір, який складається з чотирьох самостійних частин, об’єднаних загальним ідейним задумом і спільністю персонажів. У тетралогії кожна частина має свою назву. Так, “Сучасна історія” французького письменника А. Франса складається з чотирьох романів: “Під міськими в’язами”, “Вербовий манекен”, “Аметистовий перстень” і “Пан Беранже в Парижі”. В українській літературі є тетралогія Л. Смілянського, у якій ідеться про чотирьох визначних українських письменників – М. Коцюбинського, Лесю Українку, І. Франка і Т. Шевченка: “Михайло Коцюбинський”, “Червона троянда”, “Мужицький посол” і “Поетова молодість”.

ЛІРИКА (від гр. Іуга – струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого у стародавній Греції виконувалися пісні та вірші) – один з трьох родів літератури (поряд з епосом і драмою), у в якому зовнішній світ відображається через почуття, переживання та думки автора. Відзначається лаконізмом і смисловою ємністю у розкритті життєвих явищ. За змістом лірику прийнято поділяти на громадянську, філософську, інтимну (любовну), пейзажну та ін. Основні ліричні жанри – вірш, пісня, послання, елегія, сатира.

ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ – в літературознавстві умовне поняття, що визначає носія прагнень, думок та почуттів, виражених у ліричному творі. Ліричний герой не завжди тотожний авторові, бо втілює в собі естетичні ідеали не тільки поета, а й певної доби, певної людської спільноти. Термін вживається стосовно поезії та ліричної прози.

ОДА (від гр. udu – пісня) – похвальний, урочисто-патетичний вірш, присвячений важливій події чи видатній особі. Як жанр ліричної поезії виник у стародавній Греції. В одах прославлялися боги, військові подвиги, переможці на олімпійських змаганнях. Великого поширення ода набула в європейських літературах в епоху утвердження абсолютистської монархії (XІV – XVІІ ст.) в творчості поетів-класицистів. Теорію жанру розробив теоретик класицизму Н. Буало, який сформулював суворі вимоги До оди.

В Росії розквіт оди припадає на XVІІІ ст. (М. Ломоносов, В. Тредіаковський, Г. Державін та ін.), на Україні значного розвитку цей жанр не мав.

ПОСЛАННЯ – віршований літературний твір, написаний у формі звернення до певної особи чи групи людей. Жанр послання досить популярний у світовій поезії, відомий ще з часів античності. В українській поезії до нього зверталися майже всі видатні поети: Т. Шевченко – “Гоголю”, “Марку Вовчку”, “До Основ’яненка”, “І мертвим, і живим…”, І. Франко – “Товаришам із тюрми”, “Мойому читачеві”, Леся Українка – “Товаришці на спомин”, “Ворогам” та ін.

РОМАНС – невелика пісня про кохання, що виконується в музичному супроводі. В Україні з’явився на початку XІX ст. і став одним із популярних жанрів вокального мистецтва. Данину жанру віддали Л. Глібов, Леся Українка, І. Франко, а також українські поети XX ст.

ВІРШ – (від лат. versus – вірш) – 1) Рядок у віршованому поетичному творі, основна ритмічна одиниця. У кінці рядка завжди є ритмічна пауза, яка може не відповідати синтаксичним нормам. Вірш-рядок не слід ототожнювати з реченням, оскільки в ньому не завжди висловлюється завершена думка.

2) Поетичний твір (Поет написав вірш.).

3) Система віршування (Вірш Маяковського якісно відрізняється від вірша Пушкіна.).

ГРОМАДЯНСЬКА ЛІРИКА – поетичні твори, присвячені гострим політичним проблемам суспільного життя. Існує паралельний термін – політична лірика. Провідні теми – свобода, захист прав людини, викриття несправедливого соціального ладу, заклик до боротьби. Класичним зразком громадянської лірики є творчість Т. Шевченка.

СПІВОМОВКА – невеликий сюжетний гумористичний вірш, побудований на народному анекдоті. Співомовка близька до

Байки, але на відміну від байки в ній діють не тварини, а люди, і в кінці немає моралі. Найвиразніше представлений цей жанр у творчості С Руданського, який видав три збірки “Співомовок”. Наявність у терміні лексеми спів підкреслює близькість співомовки до коломийки.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Роди і види літератури

Categories: Шкільні твори

Links