Чому мені подобаються пригодницькі романи Дюма

Із традицію остросюжетного пригодницького оповідання створив у Франції Олександр Дюма (1802-1870), один з яскравих представників романтичної школи. Почавши свій шлях в 1820-х роках, він бере участь у боротьбі молодих романтиків на чолі з Віктором Гюго проти Академії – цитаделі відсталого аристократичного класицизму. Антимонархічна Драма “Генріх III і його двір” (1829) принесла йому перший успіх. В 1850 році Дюма заснував “Історичний театр”, де переважно ставив інсценівки своїх же романів, що зробили його всесвітньо відомим письменником

На

відміну від Вальтера Скотта, а також і Віктора Гюго, він “не був ні ерудитом, ні дослідником. Він любив історію, але не поважав її”1. Історичні факти служили йому лише канвою, що Дюма розцвічував примхливими візерунками вимислу. Опису вдач, побуту, костюмів епохи, характерів історичних осіб він черпав в основному з мемуарних джерел. Наприклад, підроблені, як згодом з’ясувалися, “Мемуари пана д’артаньяна, капітана-лейтенанта першої роти королівських мушкетерів” наштовхнули його на думку про “Три мушкетерів”, а справжні “Мемуари мадам де Лафайет” спонукали скласти “Віконта
де Бражелона”. ” Історія,- говорив він,- це цвях, на який я вішаю свої романи”. І все-таки цей “цвях” залишався міцною опорою. Найбільш популярні з незліченних романів Дюма (він опублікував біля трьохсот томів!) ставляться до 1840-м років. Навіть при надлюдській продуктивності Дюма не написав би стільки книг, не будь у нього діяльних помічників, з якими, приступаючи до чергового добутку, він розробляв докладний сценарій і доручав їм чорнові начерки. Один з його постійних анонімних співавторів – літератор-історик Огюст Моке. Читачів же цікавила не кухня, а самі “блюда” – твору Олександра Дюма, відзначені індивідуальною карбівкою, печаткою особистої майстерності

Назву лише деякі з його романів (майже все видавалися в останні роки).

Трилогія про Генріха Наваррском: “Корольова Марго” (1846), “Графиня Монсоро” (1846), “Сорок п’ять” (1848). Релігійні міжусобні війни у Франції XVI в.: “Два Діана” (1846). Знаменита мушкетерська серія (Франція при Людовике Х1П, кардиналі Ришелье й Людовике XIV): “Три мушкетери” (1844), “Двадцять років через” (1845), “Віконт де Бражелон> (1848-1850). Франція в роки Регентства (початок XVIII в.): “Шевальє д’Арман-таль” (1840). Франція в роки Реставрації: “Граф Монте-Кристо” (1846); Бенвенуто Челлини при дворі Франциска I в 1540-1545 р.: “Асканио” (1843). Голландія XVII в.: “Чорний тюльпан” (1850).

Не можна не відзначити інтересу Дюма до Росії. Доля декабриста И. А. Анненкова й француженки Полини Габель, його майбутньої дружини, відбита в романі “Записки вчителі фехтування, або Вісімнадцять місяців у Санкт-Петербурзі” (1840). У книзі “Від Парижа до Астрахані” (1858) письменник розповідає про свою подорож, що викликала в ті роки чимало шуму

Дюма-романіст захоплює читачів легкістю й жвавістю викладу, що стрімко розвивається пригодницькою фабулою. Невичерпна вигадка, бадьорий гумор, блискучі, дотепні діалоги – невід’ємні властивості таланта Дюма. При цьому йому не можна відмовити в умінні створювати характери, що запам’ятовуються. На сторінках його романів живуть і діють шляхетні, відважні герої. На кожному кроці їх підстерігають перешкоди й переслідують лиходії. Але героям Дюма, що стає жертвами або мимовільними учасниками підступних інтриг і змов, ніколи не змінюють патріотичні почуття, власна честь і достоїнство. Мужність, стійкість, кипуча енергія, невичерпний оптимізм і спритність допомагають їм домагатися удачі й досягати своєї мети, іноді нечувано зухвалої. Друзі-мушкетери відновлюють Карла II на англійському престолі, примиряють фрондерів із французьким двором, диктують умови миру Ганні Австрійської й Мазарини й т. д. Эдмонд Дантес, перетворившись у графа Монте-Кристо, направляє всі свої зусилля й вигадку на здійснення витончено-суворої помсти винуватцям його ув’язнення вкрепости.

По суті, у романах Дюма історію рухають особистості, або ледь замічені, або забуті історією. І саме ці вигадані герої, носії моральних ідеалів, втілюють у собі дух вільнолюбства, властивий прогресивним романтикам. Не дуже-те піклуючись про історичну вірогідність, Дюма помічає побутові подробиці й у загальному дає вірне подання про розбрати, вдачі й смаки людей, відсунутих у минуле завісою часу. Особливо йому вдаються сцени із придворного й військового життя. Найчастіше романіст звертається до бурхливих переломних періодів французької історії (громадянські війни XVI в., Фронда, революція 1789 м і ін.). Однак до більших подій, які ВПЛИВАЛИ на долі народів, він підходить довільно й спрощено, пояснюючи їх скоріше випадковими причинами – палацовими інтригами, честолюбством сановників, примхливим зчепленням обставин – при неодмінному втручанні всюдисущих героїв. Тому романи Дюма не можуть служити правдивою ілюстрацією до сучасного підручника історії, хоча вони й містять пізнавальний матеріал. Це насамперед романи пригод, де дія пов’язане з історичними подіями на догоду цікавій фабулі. Заслуга Дюма як митецького белетриста саме в тім і полягає, що він, з’єднавши пригоди з історією, створив історичний пригодницький роман


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Чому мені подобаються пригодницькі романи Дюма