“Чим менше жінку ми любимо…”
Роман “Євгеній Онєгін” – роман характерів і вдач. Його головний герой – аристократ по походженню й вихованню, індивідуаліст і егоїст по своєму моральному вигляді. Онєгін народився в багатої, але дворянській сім’ї, що розоряється. Його дитинство пройшло в повному відриві від народу, від усього російського й національного, він виховувався французами. І виховання, і утворення Онєгіна носило поверхневий характер і не підготувало його до праці й реального життя. Таке виховання було характерним для більшості столичних дворян.
Пушкін
Загоном книг уставив полицю, Читав, читав – а все безглуздо.
Онєгін – неабиякий, з гострим критичним розумом людин. Він незадоволений навколишнім життям, йому задушливо у світському середовищі, у нього передовому, близькі авторові літературні симпатії,
Складність і суперечливість характеру Онєгіна розкривається насамперед у його взаєминах з Тетяною. Після того як Євгеній одержав листа від Тетяни, все гарне, чисте, світле в його душі, всі не замутнене світлом і світською мораллю прокинулося в ньому:
Мені ваша щирість мила;
Вона у волненье привела
Давно, що умолкнули почуття.
Глибину й значущість щиросердечного миру Тетяни, щирість і силу її почуття Онєгін зрозумів і оцінив, вони зародили в його душі таке ж чисте й глибоке відповідне почуття:
Я вас люблю любов’ю брата
И, може бути, ще нежней.
Але байдужність до життя, пасивність, бажання “спокою”, байдужість і внутрішня спустошеність вступили в протиріччя з молодим, теплим і щирим почуттям і перемогли його:
Свою осоружну волю
Я втратити не захотів…
Я думав: вільність і спокій
Заміна щастю.
Ще трагичнее зіткнення “старого” і “нового” у свідомості Онєгіна розкривається в його взаєминах з Ленским. Убивство Ленского на дуелі в ім’я норм світської моралі Онєгін оцінив як злочин. Почалася болісна трагедія його совісті. Убивство Ленского стало не тільки незагойною раною в душі Онєгіна, але й початком перелому в його світогляді. На цьому жорстокому життєвому уроці він ясно зрозумів згубність світської моралі, що вбралася в його свідомість у роки молодості. Цей серцевий біль, що став джерелом трагедії Онєгіна, відкрила нову сторінку в його житті.
Потім Онєгіним “опанувало занепокоєння, полювання до зміни місць”. Його подорож по Росії дало можливість уперше в житті довідатися Батьківщину, побачити її дійсне положення, довідатися правду про страждання народу, про загальне гноблення. Подорож повинне було намітити шлях переродження Онєгіна, допомогти знайти йому своє місце в житті. Але враження від картин народного життя наповнили душу Онєгіна новою тугою, ще більш глибокої, чим та, котра володіла їм у дні юності: вона стала тепер болем за Батьківщину, за її ганебне сьогодення, за свою безцільну й нікому не потрібне життя.
Онєгін, що знову повернувся у світське петербурзьке суспільство, – зовсім інша людина: і Онєгін інший, і відношення до нього світського суспільства інше, його тепер ненавидять. Серед ненависної йому світського середовища новим світлом засяяла для Онєгіна Тетяна. Онєгін полюбив її, його почуття глибокі й щирі. У листі Онєгіна до Тетяни – істотна різниця між колишнім і теперішнім Онєгіними. Схвильованість і пристрасність замінили байдужість і модну розчарованість Онєгіна. Почуття Онєгіна велике й красиво, а Тетяна називає його “образливою пристрастю”, повідомляє Онєгіна рабом “дрібного почуття”.
У російську літературу, у свідомість російських читачів наступних поколінь Онєгін увійшов як образ зайвої людини, що не знайшов свого життєвого шляху, що не володів належною силою характеру, щоб вирватися з навколишнього середовища, перетвореного, за словами Герцена, в “розумну непотрібність”. Онєгін відкрив целую галерею образів зайвих людей у Творчості Лермонтова, Тургенєва, Гончарова й багатьох інших росіян письменників
(1 votes, average: 5.00 out of 5)