“Чапаєв і Порожнеча”
Віктор Пелевин – один із самих складних, загадкових і по-справжньому ще “не прочитаних” письменників останнього часу, чия творчість не укладається у звичні рамки сприйняття читачів, викликає запеклі суперечки критиків, але незмінно знаходить гарячий відгук у тих і інших. Ви тримаєте в руках другий роман цього автора, роман, після публікації якого до письменника прийшла теперішня слава, що зробила застосовним до нього модне сьогодні слово “культовий”, а тиражі його добутків багатотисячними. Основна дія книги розвертається в
Здавалося б, щодо цього Пелевин не оригінальний. Нойое прочитання подій вітчизняної історії, зокрема фактів про Чапаєва, можна з інтересом спостерігати на прикладі таких авторів як В. Аксьонов, В. Куль, В. Золотуха, М. Сухотин і ін. Але роман Пелевина
Звідси випливає ідея ілюзорності, неістинності індивідуального людського існування. “Усе, що ми бачимо, перебуває в нашій свідомості, Петька… Ми перебуваємо ніде просто тому, що немає такого місця, про яке можна було б сказати, що ми в ньому перебуваємо. От тому ми ніде. Згадав?
” – так легендарний комдив намагається втолкувати головному героєві основну сутність цієї філософії. Остання фраза, мабуть, демонструє популярність даної ідеї не тільки героєві, але й читачеві. Тому її пропонується просто згадати…
У результаті спілкування із Чапаєвим і застосування “на практиці” його рад Петро Порожнеча доходить висновку про те, що “куди б він не направлявся, насправді він переміщається тільки по одному просторі, і цей простір – він сам”. У процесі читання цього добутку й у читача повинні зруйнуватися традиційні подання про світ і людину. “Уявіть собі непро-ветренную кімнату, у яку набилося жахливо багато народу… Такий мир, у якому ви живете”, – заявляє один з героїв роману. Тому єдино правильне рішення, яке варто прийняти при подібному погляді на навколишню дійсність, полягає в радіі, що Чапаєв дає Петьке, а заодно й читачеві: “Де б ти не виявився, живи за законами того миру, у який ти потрапив, і використовуй самі ці закони, щоб звільнитися від них”. Крім того, перед вами роман-містифікація, а виходить, книга зі своїми жанровими законами: роман-головоломка, роман-гра, що збиває з користі недосвідченого читача починаючи з передмови загадкового Ургана Джамбона Тулку VII. Книга В. Пелевина припускає безліч різних прочитань. “Поки зрозумієш, що він у виді має, вежу зірве”, – ці слова одного з героїв роману цілком можна віднести й до самого автора!
Звідси в романі виникає ідея віртуальності – визнання одночасного існування безлічі реальностей, серед яких ні “щирої”. Таким чином, “Чапаєв і Порожнеча” – роман ще й інтерактивний, що дозволяє читачеві разом із численними оповідачами керувати оповіданням. Наприклад, ви можете домысливать і змінювати хід подій разом із психіатром Тимуром Тимуровичем, міняти кут зору на, що відбувається разом з Василем Чапаєвим, переміщатися із сьогодення в минуле разом з Петром Порожнечею. Читаючи цю по-справжньому захоплюючу книгу, ви можете побувати в психіатричній клініці, пролетіти над всією Москвою на антені літака, подивитися живий виступ Брюсова в літературному кабаре, зробитися реальним учасником бою на станції Лозова, спостерігати древній обряд харакірі в сучасному офісі, потрапити в “одну з філій загробного миру”, і в такий спосіб стати “тією можливістю, тим єдиним способом, яким всі ці психбольницы й громадянські війни приходили в мир”. У цьому вихрі вражень ви забудете навіть про таке досягнення науково-технічного прогресу, як телевізор, що один з пелевинских героїв