Чацкий очами Фамусова, Софії й інших героїв комедії
Це риторичне питання, озвучений головним героєм комедії А. С. Грибоєдова “Горі від розуму” Олександром Андрійовичем Чацким, давно вже покинув межі літературного твору й по нинішній день існує самостійно. Цим питанням задається кожний без винятку, тому що сутність людського буття укладена в єдності й боротьбі протилежних поглядів і думок. Ще великий Аристотель говорила: “Людина – істота соціальне”.
И оцінюється людина по справах його не яким-небудь Всесвітнім Розумом, а іншими людьми, що мають свої чесноти й пороки. Геній Грибоєдова
Першої своє відношення до головного героя висловлює служниця Ліза в бесіді із Софією Павлівною про “справи серцевих” і весільних перспективах останньої. Її оцінка явно жіноча: Ліза говорить про ті якості Чацкого, які першими зауважують у ньому саме жінки:
Хто так чутливий, і весел, і гострий,
Як Олександр Андреич Чацкий!..
При
Де носиться? у яких краях?
Лікувався, говорять, на кислі він водах,
Не від хвороби, чай, від нудьги…
Софія відразу настроєна до озвучених Лізою достоїнствам Чацкого більше скептично:
…Він славно
Пересмеять уміє всіх;
Бовтає, жартує, мені забавно;
Ділити із усяким можна сміх
Вона протягом усього дії комедії навмисно Дистанціюється від головного героя, споглядаючи його крізь призму живої й безсторонньої іронії, у якій всі достоїнства Чацкого, даровані йому Грибоєдовим, спотворюються, приймаючи вигадливі й комічні форми. У першій бесіді двох героїв Софія своїми немов невзначай загубленими фразами нібито навмисно провокує Чацкого виливати жовч на Москву і її мешканців:
Гоненъе на Москву
Що значить бачити світло!..
От вас би з тетушкою свестъ,
Щоб всіх знайомих перечесть.
Софія не залишає ніяких недомовок між нею й Чацким; вона пряма й щира, рішуче висловлює всі докори:
Веселість ваша не скромна,
У вас негайно вуж гострота готова…
…грізний погляд і різкий тон,
И цих у вас особливостей безодня;
А над собою гроза куди не марна
Саме Софія, відразу ж визначивши головного героя як “Не людина, змія!”, дає й старт стрімкої розв’язки:
Він несповна розуму…
Павло Опанасович Фамусов приймає возвратившегося з подорожі Чацкого з видимою привітністю. Будучи здивованим питанням заміжжя своєї дорослої дочки й терза_ міркувань “Який же із двох?”, поміщаючи на різні чаші ваг Молчалина й Чацкого, Фамусов намагається оцінити головного героя на предмет практичності. Втім, як і у випадку із Софією, позиція у відношенні Чацкого формується в першому ж їхньому масштабному діалозі, де Фамусов на свої речення “…маєтком не керувати помилково, а головне, піти-ка послужити” одержує порцію радикальної критики підвалин суспільства в порівнянні “століття нинішнього й століття минулого”. Подібний поворот у бесіді
Ах! Боже мій! він карбонарій!..
Небезпечна людина!..
Що говорить! і говорить, як пише!..
Він вільність хоче проповедать!..
Так він влади не визнає!..
Розсерджений невмінням Чацкого тримати Мова за зубами в присутності “солідної, відомого людини” Сергія Сергійовича Скалозубаа, що “знаків тьму отличья нахапав”, Фамусов зміцнює у своїй думці остаточно й безповоротно. На якийсь час залишаючи сцену, він вертається в самий розпал жаркого обговорення божевілля головного героя, вносячи свою посильну лепту в зміцненні й роздуванні безглуздого слуху:
Я перший, я відкрив!
Давно дивуюся я, як ніхто його не зв’яже!..
По матері пішов, по Ганні Алексевне;
Покійниця сума сходила вісім раз
Відношення до Чацкому другорядних персонажів цілком і повністю грунтується на озвученому ким-небудь думці, оголюючи нездатність до самостійного аналізу й оцінки. Скалозуб, якому Фамусов відрекомендував Чацкого як “ділового, малого з головою, славно пишучого й переводящего”, залишається при цьому думці навіть після монологу головного героя “А судді хто?!”, де мова йде про жадібну пристрасть до чинів і мундирів. Тугоуховские обмірять Чацкого шкалою знатності й заможності, опираючись на слова Наталі Дмитрівни Горич.
Репетилов займається перед Чацким самобичуванням, самознищенням, виражає йому всю відданість, повагу, навряд чи представляючи навіть, хто є головний герой насправді. Кожний з учасників комедії кривить дзеркало, у якому відбитий Чацкий, на свій власний розсуд
“Не суди так не судимо будеш” – говорить древня народна мудрість. Істинність її незаперечна, і саме вона коштує гербовою печаткою на всій комедії “Горі від розуму”. Будучибеспощадним суддею вдач і звичаїв московського суспільства, Чацкий сам попадає під суд, у якому в нього немає адвоката, зате є безліч самих різних обвинувачів. Задаючи своє риторичне питання, головний герой не одержує на нього однозначної відповіді, тому що риторичне питання такої відповіді не має, по визначенню
(2 votes, average: 3.50 out of 5)