Образ Павла Опанасовича Фамусова

Павло Опанасович Фамусов – одне з головних діючих осіб комедії, передставитель табору кріпосників. Дворянин, поміщик, що живе в Москві й службовець керуючим у казенному місці, він известен у колі московського барства. Про це говорить його прізвище (у перекладі з латині прізвище Фамусов означає “відомий”, “пользующийся славою”). Він, по-видимему, належить до представників знатних дворянських сімей. Його дядько, Максим Петрович, грав при дворі Катерини II значительную роль Його “домашні друзі” – князі Тугоуховские, що процвітає

“не нині-завтра генерал” Скалозуб.

Фамусов – удівець, він любить дочку, заботится про неї й уважає, що для її виховання він зробив усе. Він підшукує для Софії підходящого нареченого, хоче видати її за богатого Скалозуба. Фамусов хвастається, що “чернечим відомо поведеньем”, однак заграє з гарненькою служницею Лізою й підраховує дні, коли повинна народити з. Він пишається принадлежностью до кола знатних московських дворян, звестен гостинністю, живе на широку ногу. Він шанувальник старовини, захоплюється вдачами вищого світла при дворі Екатерини II. Фамусов – прихильник кріпаків порядків.

Право

володіти й розпоряджатися кріпаками по своєму усмотренії представляється йому законним і вполне справедливим. У кріпаків він не бачить людей, не зважає на їх людський достоинством. Лає їх, не соромлячись у виражениях, називає “ослами”, “опецьками”, “фомками”, “фильками”, незважаючи на них віком Лізі він загрожує відправленням у село: ” Изволь-Ка в хату, марш за птахмі ходити”. Будучи поміщиком, Фамусов справи по службі фактично передоручив Молчалину – секретареві, що живе в нього в будинку, якому він постійно нагадує про свої благодіяння (“…і будь не я, коптів би ти у Твері…

“). Службові справи Фамусова зводяться до підписування підготовленийних Молчалиним паперів Він самовдоволено хвастається: А в мене, що справа, що не справа, Звичай мій такий: Підписаний, так із плечей геть. На службі Фамусов оточив себе родственниками, уважаючи гідної похвали такую турботу про рідню. Він з гордістю говорит, що при ньому “служащие чужі дуже рідкі; усе більше сестрині, своячки дитинки”, один Молчалин йому не свій, а потому як “діловий”: Як станеш представляти до крестишку або, до містечка, Ну як не порадеть рідному чоловічкові! Найважливіше для Фамусова-Чиновника – це вміння обійтися з вищестоящими людьми, вчасно догодити їм і таким образом вислужитися.

Ідеалом для нього цьому відношенні є його дядько Максим Петрович – підлабузник Єкатерининського часу. Тоді, по вираженню Чацкого, “але на війні, а у світі брали чолом, стукали об підлогу, не жалуючи”. Максим Петрович був важливим вельможею, “на золоті едал, езжал-те вічейале цугом”, коли ж йому треба було вислужитися, і він “згинався вперегиб”.

Таким шляхом він придбав вагу, “виводив у чини” і “пенсії давав”. Фамусов захоплюється й Кузьмою Петровичим, що був камергером “із ключем і синові ключ умів доставити, багатий і на богатієї був одружений”. Таким людям Фамусов стремится наслідувати. Їхній спосіб чи одержанняновий і грошей він уважає самим вірним. Фамусов по-московски гостинний, він охоче приймає гостей, любить пограти в карти, посплетничать.

У розвитку плітки про Чацком він бере діяльну участь. Говорить, що перший догадався про сумасшествии Чацкого, уважає, що хвороба унаследована від матері, що сходила з розуму вісім разів. Однак основною причиною цього Фамусов уважає навчання, тобто науку. Про книги він озивається з ворожістю: Ученье – от чуму, ученість – от причина, Що нині пущі, чим коли, Божевільних розвелося людей, і справ, і думок. І закінчує свою думку категорическім вимогою: Немає!

Уже коли зло припинити: Забрати всі книги б так спалити! Фамусов посміюється над прийнятим тоді в Москві вихованням дітей у дусі французької моди, із французами-гувернерами. Він гарчить: “А всі Кузнецький міст, і вічні французи, звідти мода до нас, і автори, і музи: згубники кишень і сірийдец! ” Однак сам треба цій моді: Мати вмерла: умів я принанять У мадам Розье другу матір.

Учителів, яких наймали для обучения дітей “числом по більше, ценою подушевле”, Фамусов називає “побродягами”. Він уважає, що справа не у вчителях і “не в мадаме сила”, дітей треба виховувати в дусі наслідування старшим. “Училися б на старших дивлячись”, – повчає він Чацкого.

А дочки вселяє: “Не потрібно іншого проразца, коли в очах приклад батька”. Фамусов ненавидить і боїться людей із прогресивним світоглядом. З неодобрением він ставиться до двоюрідного брату Скалозуба, що “набрався якихось нових правил”: “чин випливав йому – він службу раптом залишив”, виїхав у село й зайнявся читанням книг.

Чацкого він називает карбонарієм і небезпечною людиною. Причини його збурювання ясні: Чацкий випозначається проти того ладу, тих порядков, які є для Фамусова основиття всього його благополуччя. В образі Фамусова зібрані типові для 20-х років XIX століття вдачі й погляди. Саме проти них виступає в п’єсі Чацкий


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ Павла Опанасовича Фамусова

Categories: Твори з української літератури

Links