Центральний персонаж роману Ф. М. Достоєвського “Біси”
Основним, хоча й не єдиним, реальним прототипом С. Т. Верховенского з’явився відомий російський ліберальний історик-західник, друг А. И. Герцена Тимофій Миколайович Грановский (1813-1855). Джерелом відомостей про історикаа, який письменник не знав особисто, послужила рецензія Н. Н. Страхова на книгу А. В. Станкевича “Т. Н. Грановский” (1869), опублікована в “Зорі”. 26 лютого (10 березня) 1869 року Достоєвський писав Страхову: “Книжонка ця потрібна мені, як повітря, і якомога швидше, як матеріал, необходимейший для мого твору”; однак у начерку,
“Всежиттєва безпредметність і нетвердість у погляді й у почуттях”, “жадає гонінь і любить говорити про претерпенних них”, “лив сльози там-те, отут-те”, “плаче про всіх дружин – і поминутно жениться” – такі штрихи до портрета чистого західника, “який переглянув зовсім російське життя” і який автор роману (задуманого як політичний памфлет на нігілістів і західників) робив морально відповідальним за нечаевское вбивство, за монструозного свого сина, негідника Петрушу.
Степан Трохимович історією якого починається й закінчується дія роману, належить до плеяди знаменитих діячів 40-х років, що одержали європейське утворення й встигли блиснути на університетському поприщі на самому початку своєї кар’єри; “вихром обставин, що сошелись,”, однак, кар’єра була зруйнована, і він виявився в губернському місті – спочатку в ролі гувернера восьмирічного генеральського сина, а потім і нахлібника в будинку деспотичної покровительки генеральші Ставрогиной.
Степан Трохимович представлений у романі як батько “біса” Петруши (див. ст.: Петро Верховенский) і як вихователь “демона” Ставрогина. Поступово ліберал-ідеаліст опускається до карт, шампанського й клубного байдикування, регулярно впадаючи в “громадянську скорботу” і в холерину: двадцять років він стояв перед Росією “втіленим докором” і вважав себе гнаним і чи ледве не засланцем. Із приїздом же в місто сина, який він майже не знав (тому що віддав з малолітства на виховання тіткам), у ньому, розслабленому естеті й примхливій, нісенітній, порожній людині (так атестує його генеральша Ставрогина), загоряється почуття честі й цивільного обурення