БУСОН, Йоса
(1716 – 1783)
БУСОН, Йоса (автонім: Танігугі – 1716, с. Кема поблизу Осаки – 25.11.1783, Кіото) – японський поет і художник.
Про життя Бусона відомо дуже мало, особливо про юність. З тих чи інших причин він замовчував де-деякі обставини свого життя і лише за досить скупими, сказаними мимохідь зауваженнями в його листах можна висловити ті чи інші здогади. Сім’я його, судячи з усього, жила в достатку. Батько був чимось на кшталт сільського старости. Матір походила з містечка Йоса, можливо, саме тому згодом поет називав себе Йоса Бусоном. Цим
У дитинстві Бусон здобув добру освіту, він читав китайських і японських класиків, навчався живопису. Припускають, що Бусон рано втратив батьків, у 17-19 років він покинув Едо. Відтоді у рідні місця він ніколи не повертався. Ностальгійним почуттям пронизані більшість хоку Бусона, особливо поетичний цикл “Весняний вітерець над дамбою Кема”. Одна із таємниць його
Приїхавши в Едо, щоб навчатися живопису та поезії, він незабаром приєднався до поетичної школи “Опівнічна альтанка” (“Яхантьо”), глава якої, Хаяно Хадзш, був продовжувачем поетичної лінії Басьо. В цей час по цілій країні поширився рух за “повернення до Басьо”, і школа Хадзіна відіграла в цьому русі чи не основну роль.
Після смерті Хадзіна Бусон покинув Едо і близько 10 років провів у мандрах. Він то жив у свого приятеля поета Ганто у містечку Юкі, то блукав районом Тохоку, то, намагаючись повторити шлях Басьо, мандрував Північчю. Бусон не залишив детальних подорожніх щоденників, але багато вражень зафіксовані в есе (“хайбун”), які він писав і тоді, і пізніше. У 1753 р. Бусон перебрався в Кіото, де і жив до самої смерті.
У Кіото Бусон незабаром став однією із центральних постатей у середовищі художників-інтелектуалів. Друзі Бусона були водночас і вченими, і філософами, і літераторами. Іноді їх називали дилетантами. Далекі від усіх суспільних рухів, вони намагалися, порвавши зв’язки зі світом, віднайти свободу духу у світі мистецтва. Справжній “інтелектуал” (“бундзін”) – це людина, котра не перебуває на службі, котра живе вільно і займається мистецтвом, причому обізнана водночас із 5 видами мистецтва – віршами, прозою, каліграфією, живописом, музикою. Творячи невимушено, вони приховували за зовнішньою простотою і свободою самовираження, за гаданою ефемерністю творчості доведений до досконалості професіоналізм. Збираючись разом, вони пили вино, милувалися красою пейзажів, писали вірші, “розважалися тушшю”.
У 43 роки Бусон створив сім’ю, у нього народилася дочка Куно. Значна кількість замовлень давала змогу Бусону жити в достатку, і весь цей час вірші були для нього додатковим заняттям. Тільки після 50 років поезія поступово посіла в його житті місце, тотожне живопису. У 1770 p., тобто за 15 років до смерті, Бусона було оголошено спадкоємцем Хадзіна, і він очолив школу “Опівнічна альтанка”.
Останні 15 років життя стали для Бусона одночасно і найважчими через різноманітні сімейні незгоди та хвороби, але також найпліднішими у творчому плані. Із 1780 року він майже не зводився з постелі. 24 жовтня 1783 року Бусон попросив одного зі своїх улюблених учнів записати свої останні тривірші:
Вивільга.
Чи не так співала вона колись
В домі Ван Вея?
З білої сливи
Тепер для мене розпочинається
Кожен світанок.
Українською мовою окремі вірші Бусона перекладали М. Лукаш та І. Бондаренко.
О. Карпенко
(1 votes, average: 5.00 out of 5)