Історична драма у віршах “Свіччине весілля” – твір глибокий, ліричний, навіть музичний за своєю мовою. Часто точаться дискусії навколо історичних творів та їх відповідності перебігу історичних подій. Чи має право автор змінювати щось, додавати своє до того, що зафіксовано в документах, домислювати або переробляти історію? На мою думку, митець вільний у своїй творчості. Згадаймо вислів Івана Франка, який так стисло і чітко окреслив, як кажуть, права та обов’язки митця. “Все вільно поетові”, – сказав Іван Франко. І хіба ми не
погодимося з ним? Твір “Свіччине весілля” не є абсолютно достовірним історично, хоча автор його, письменник Іван Кочерга, був добре обізнаний у історії нашої країни. Він домислює, додає своє, використовує історичне тло для того, щоб показати певні символічні події, які своїм корінням торкаються життєвої філософії, моральних засад існування людства. За часів середньовічної Русі справді було видано такий наказ, у якому, нібито з міркувань пожежної безпеки, було заборонено запалювати свічки у хатах. Персонажі, що діють у творі, майже усі вигадані письменником. Це дівчина Меланка, образ якої Іван Кочерга вважав
великим літературним успіхом, майстер-зброяр Свічка, князь Ольшанський, Гільда, Воєвода, козацький ватажок Кмітич. У своєму творі Іван Кочерга використовує мотив заборони світла і мотив боротьби за нього. Тут прості ремісники борються за свої права. Іван Свічка так говорить про це: Та невже ж Не доб’ємось ми наших прав законних? Та що законних! Людських наших прав! Тут постає важлива проблема, часто порушувана письменниками у різних жанрах, у творах різних часів. Це проблема громадянської позиції, суспільної активності чи пасивності, боротьби за щастя своє та свого народу чи життя за принципом “моя хата з краю”. Іван Свічка в чомусь, напевно, є виразником авторської точки зору: він не усвідомлює свого щастя без щастя свого народу. Не до весілля нам, шановний пане, Якщо не смієм свічки засвітить, – каже Свічка воєводі. Красивий і ніжний образ Меланки створює Іван Кочерга у своєму творі. Але водночас це дівчина сильна, з розвинутим почуттям власної гідності, готова до боротьби за свої інтереси, та й не тільки за свої, – за інтереси усієї громадськості. Водночас образ Меланки є алегоричним. Меланка пронесла вогник крізь всі випробування, в її образі письменник змалював саму Україну. У передмові до твору Іван Кочерга так пише про це: “Образ Меланки, дівчини, яка проносить тремтячий, але незгасний вогник крізь бурю і терни… є поетичним символом України, що “з тьми віків та через стільки бур” пронесла незгасним вогник своєї волі і культури…”. Іван Кочерга прагнув кращого майбутнього своїй країні, він не був революціонером чи людиною радикальних поглядів, але він вважав, що пасивність, відсутність чіткої громадянської позиції ніколи не принесе жаданих плодів розвитку, визнання у світі, злагоди всередині народу. Він вірив у те, що за добро треба боротися, не можна скиглити, жалітися, залишаючись бездіяльним. Свої погляди митець вкладає у вуста вже згадуваного Івана Свічки: Його здобути треба – не молить, Бо без борні нікчемні всі молитви. І свічки мирної не варта та країна, Що в боротьбі її не засвітила. До речі, я помітив, що головними дійовими особами твору Івана Кочерги є звичайні люди. Тобто письменник не зображує героїчних полководців, генералів, людей видатних, яких один на мільйон. А п’єса, між тим, історична… Чи не випливає часом з цього, що головними дійовими особами історії є прості люди? Чи не випливає з цього і те, що кожна звичайна людина може змінити якось історію, суспільну ситуацію, “поборотися за світло” для всіх? Я думаю, що не лише може, а й мусить… Добре, що в літературі трапляються такі твори, як “Свіччине весілля”, бо вони змушують нас замислитись і в такій поетичній, захоплюючій формі історичної драми у віршах ненав’язливо нагадують про наші обов’язки, про які ми, на жаль, так часто забуваємо.
