Home ⇒ 📕Нові твори ⇒ Богдан Ігор Антонич (1909-1937)

Богдан Ігор Антонич (1909-1937)

Богдан Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новица на Лемкивщине (тепер територія Польщі) у сім’ї сільського священика Василя Кота, що незадовго до народження дитини змінив прізвище на Антонич. В 1914 року сім’я Антонич перебралася у Відень, де пробула чотири роки. В 1919 році. Богдан з мамою (батька заарештувала польська влада) переїхали на Пряшивщину до брата матері, якого незабаром режим Пилсудского присудив до страти за відстоювання прав галицької Лемкивщини.

Україна У цей час переживала історичний момент. На початку 1919 року

об’єдналися дві молодих держави: УНР (Українська Народна Республіка) і ЗУНР (Західно-Українська Народна Республіка). І хоча їхня політична доля відразу ж зависла на волоску, цей короткий спалах незалежності перейшов у вимір культури. “Галичани” у Польщі, “восточники” у складі УРСР, “закарпатци” у Чехії почували себе (з певною мірою ідеалізму) часточками великої України, який ще немає на жодній карті миру, але яка неодмінно буде. На період такого національного ентузіазму припали шкільні роки Богдана Ігоря. Труднощі війни відбилися на здоров’я хлопчика він часто й важко болів. Тому, спершу,
йому найняли приватну домашню вчительку, а в 11 років віддали в Сяноцкую гімназію. Саме в цій єдиній на всю Лемківщину польської гімназії (українських тоді там взагалі не було) дві години на тиждень відводили українській мові, основний наголос за вісім років навчання робили на грецьку мову й латинь. В 1923 – 1925 роках. Б. И. Антонич почав писати добутку. Протягом двох останнього років навчання в гімназії його вчителем був Лев Гец, згодом відомий український художник. Гец модернізував смаки Антонича й мав на учня величезний вплив. Учачись в університеті й після його закінченню, починаючи з 1934 року Б. И. Антонич активно друкується в західноукраїнських газетах “Вогні”, “Дзенькоти”, “Назустріч”, “Ми”. Тоді ж він видав збірник “Три персні”, за який одержав літературну премію Суспільства українських письменників і журналістів ім. Івана Франко

Творчість Антонича родинне з фольклором, він розлого посилався у власних віршах на християнську міфологію, пов’язану зі старозавітними переказами, канонічними євангеліями й навіть апокрифами. Особливо примітної тут виглядає “Книга Лева”, де поет прибігає до міфів про походження стихій, світил, землі й усього сущого. В останніх двох збірниках – “Зелене євангеліє” і “Ротації” – Антонич дає ліричні переспіви почав існування: “Перший розділ Біблії”, “Міф”, а також картини апокаліпсиса: “Кінець миру”, “Горни останнього дня”. Майбутню загибель цивілізації він бачить як момент вічного ланцюга створень і знищень

Крім того, Богдан Ігор Антонич використав мотиви античності (єгипетської, індійської, грецької) і язичеської міфології слов’ян про великий кругообіг життя у Всесвіті. Він вище всього цікавився так званими дописьменними культурами. Його надихала думка про створення новітніх міфів, які народжуються на наших очах. Він не вважав їх менш теперішніми, чим прадавние. Навпаки. Писати вірші – це вже означало для нього займатися мифосозданием. Поет міряє час не місяцями або роками, а сторіччями. Він шукає затерті сліди минулих народів і завмерлих культур, бачить себе доісторичною людиною, із прадавних часів зв’язаним зі своїм місцем під сонцем, зі своєю землею. Антонич уважав, що тільки мистецтво здатне додати досконалості жахливому досвіду життя. Антонич розділяв символістський смуток за вищим миром, особливості уяви й специфічну музикальність вірша

З авангардом його зв’язували повага до поетичного ремесла, позиція нерухомого спостерігача й ретельна робота зі словом. Таким чином, він досяг у поезії співробітництва раціональн і ірраціонального почав. Спадщина Антонича показує цю поетичну хорду між пророчим баченням і конструюванням. Більша цінність спадщини Антонича, а також те, як він з’єднав ідеї авангарду й мифопоэтики, робить його центральною фігурою в українській поезії XX сторіччя

Основні добутки: збірники “Вітання життя”, “Три персні”, “Книга Лева”. “Зелене євангеліє”, “Ротації” і “Велика гармонія”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Схожі твори:

  1. Богдан-Ігор Антонич – ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (територія між Східними Бескидами, річками Сяном і Попрадом та на захід від Ужа). Його батько – сільський священик Василь Кіт, що змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина. Дитячі роки...
  2. Мій улюблений український поет Богдан-Ігор Антонич Мій улюблений український поет Богдан-Ігор Антонич Богдан-Ігор Антонич являється унікальним в українській поезії. Народився він на Лемківщині в селі Новиці і до гімназії говорив на своєрідному Лемківському діалекті. У гімназію вступив польську, тому що української поблизу не було, і вчився на польській мові. А в сімнадцять років уступив до Львівського...
  3. БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ Богдан-Ігор Антонич народився на Лемківщині 5 жовтня 1909 року в родині священика. Його рідне село Новиця нині розташоване на території Польщі. Ось як він згадував про своє дитинство і про те, що стало поштовхом до творчості: “Малим хлопчиком вибіг я у темну ніч, оточену мороком холодних мовчазних лісів, і з...
  4. Тема 32. Богдан-Ігор Антонич – Література XX ст IV. Література XX ст. Тема 32. Богдан-Ігор Антонич (1909-1937) Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (територія між Східними Бескидами, річками Сяном і Попрадом та на захід від Ужа). Нині – територія Польщі. У 1928р. Богдан-Ігор поступив на гуманітарний факультет Львівського університету за...
  5. Автопортрет – БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ Скорочено “Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я – закоханий в житті поганин”. З першої книжки “Привітання життя” Червоні клени й клени срібні, над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, Невже ж тобою не п’яніти? Я, сонцеві життя продавши За сто червінців божевілля, Захоплений поганин завжди, Поет...
  6. Скорочено “Автопортрет” Богдан-Ігор Антонич Богдан-Ігор Антонич Автопортрет “Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені”. “Я – закоханий в житті поганин”. “Привітання життя”. З першої книжки “Привітання життя” Червоні клени й клени срібні, над кленами весна і вітер. Дочасності красо незглибна, невже ж тобою не п’яніти? Привертають увагу масштабні метафоричні образи наступної строфи,...
  7. БОГДАН-ІГОР АНТОНИЧ – ЄДНІСТЬ ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ, ЗВ’ЯЗОК МІЖ СТАНОМ ЛЮДСЬКОЇ ДУШІ ТА ДОВКІЛЛЯМ “Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко…” Але для того щоб написати ці рядки, вій мусив стати людиною. Постать Антонича, нехтувана за радянських часів, набуває все більшого значення в умовах української державності й свободи. Безперечно, це один з українських поетичних геніїв XX...
  8. Антонич Богдан-Ігор Васильович Смерть Гете Відчини, мій Фрідріху, вікно, Хай погляну на широкий світ. Бачу чорне незбагненне дно, А над ним золототканну сіть. Привиди кружляють наді мною, Постаті, що їх колись творив. Прилітають з правдою сумною, Що останній буде цей мій зрив. Березневе запашне повітря, Навкруги весни передчуття. А для мене гострить срібне вістря Смерть...
  9. Антонич Богдан-Ігор Васильович Концерт Горлянки соловейків плещуть, мов гобої, У димі пахощів, в чаду лілейних куряв, Аж спів змінився в запах, мов за ворожбою, Розплився в квітний пил. Це тільки увертюра. На солов’їне гасло дружні перемови Усіх музичнодзьобих ста племен пташиних, І ллється звук на звук, лиш у зозуль прамові Прадавній корінь “ку” у...
  10. Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про перстень молодості Розсунулись, мов карти стіни, Угору стеля поплила, І вікна згасли в синій тіні, Найближчі речі вкрила мла. Так ява стала сном. Уже не стеля, лиш глибінь, Уже не стіни – далечінь І, наче іскри в тиші сплячій, Далекі, недосяжні в мряці, Дзвінкі, мінливі та дрижачі, Засяли зорі над столом. І...
  11. Антонич Богдан-Ігор Васильович Вітражі й пейзажі Перший сніг Осінь переїхала по полі возом золотим. Понад кучугури кучерява мряка – срібний дим. Сонце з батогом проміння вогняний погонич. Навпростець по небі білі хмари в перегони. На куделі верховіття сиве павутиння. Підпирається гори рукою далеч синя. Вітер жовтий лист з дерев змітає помелом, В гущині сухе гілля гуркоче...
  12. Антонич Богдан-Ігор Васильович Елегія про перстень ночі П’яніючи отруйним чадом Ночей сріблистих та гірких, Дивлюся в місяця свічадо Крізь шибу, повну світляних, Холодних, синіх і тремких Далеких відблисків світів, Що, кинуті у тьму, горять Самітні, горді, золоті, Немов знаків санскритських ряд, Які прадавнім сном дзвенять І перешіптують із дна, Загубленого в морок дня, Слова старої ворожби В...
  13. Антонич Богдан-Ігор Васильович Дім за зорею Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту, І серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п’янко. Від’їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем. До інших зір молитимусь і інших ждати ранків. Набрезклі пуп’янки бубнявіють в клеїстій піні, Як зорі до рослин, зустрівшись в поцілунку, липнуть, І крізь лійки фіялок...
  14. Антонич Богдан-Ігор Васильович Поема про вітрини Жулинський М. Г. Із забуття – в безсмертя. – К.: Дніпро, 1990. Скляні очі кам’яниць, Над ними чола балконів, Рійний, стрійний танець Світла красок, тонів. О місто, місто, місто – Гігантний заліза та бетону тин. О місто, місто, місто – Задимлене в неба блакить алмазними зіницями вітрин. Очі скляні кам’яниць,...
  15. Антонич Богдан-Ігор Васильович Дзвінкова пані В’їжджає віз на третю греблю ночі. Хто нас, вітре, кличе? Чи скоро вийде нам назустріч білий схід, мов олень з бору? І ти для мене дивний, і я сам для себе таємничий. Мій віз, мов птах, два крила куряви здіймає з вітром поруч. Дай карти, пані квітня, карти дай і...
  16. Антонич Богдан-Ігор Васильович Дума про плакати Рядами, рядами, рядами, Довгими смугами, над кам’яними бруками Висимо, Лежимо, Сидимо Ми на мурах розіп’яті, Ми плакати, плакати, плакати. І вдень і вніч ми все одні, У вдень і вніч ми все різні, Міняємося, Минаємося, Кидаємося В безвістя Серед міста. Ми розвійні вулиць брати, Ми плакати, плакати, плакати. А над...
  17. Антонич Богдан-Ігор Васильович Зелена елегія Стільки минуло вже днів, полотном забуття їх накрито. Нині вже інший є світ, може, зісталось клейно. Іноді вийму старий, запорошений з віршами зшиток, замкнений в шафі від літ. Так, це було вже давно. Наша гімназ’я стояла на схилі малого узгір’я, жовта дорога вела просто до річки униз. В осені день...
  18. Антонич Богдан-Ігор Васильович Пісня про ізгоя Чи ви знаєте пісню вигнанчу, Чи ви чули коли вже її? Наболілу, бунтарську й підданчу, Що в ній туга, розпука і їдь. Ох, зворушення в серці заплаче, Не дає говорити мені. Чи ви знаєте думи бурлачі, З криком болю замовклим на дні? Безпощадні, отруйні, зловісні, Крик зневіри лунає із дна....
  19. Антонич Богдан-Ігор Васильович Балада провулка Де, заламавши руки сині, Рятунку кличе ніч намарне, Колишуться п’яниці й тіні Біля кульгавої ліхтарні. Блакитним квітом похилившись, Ліхтарня, мов лілея в’яне, І світ недійсний, тільки миші Ведуть шевців на місяць п’яних. В корчмі із зорями й дзвінками, Де лупії і сажотруси Співають гімни над склянками І славлять ніч і...
  20. Антонич Богдан-Ігор Васильович Екстатичний восьмистроф Шумлять у скринях зеленаві зерна льону, Масний і теплий пил вирує у олійнях. Щораз в корявих липах спалахне прокльоном Душа зелена, гнівна і незаспокійна. Черві не піддається буйний струм життєвий, З дерев зелені іскри дятлі крешуть. Зорі червінцем платить скупо вечір дневі За сонце, що його в червоний мох розчеше....
Богдан Ігор Антонич (1909-1937)
«
»