Блоковские образи Батьківщини
26 Дрімаю – і за дрімотою таємниця, З болотами й журавлями, З нею Ведуть нічні хороводи В дорожніх снігових стовпах: И в таємниці – ти почиешь Русь. І з мутним поглядом чаклуна, Під загравою палаючих сіл, И вічний бій! Спокій нам тільки сниться Ти й у сні надзвичайна, Несеться навскач Зупини! І немає кінця! Миготять версти, кручі: Русь, оперезана ріками
Важливо відзначити, що образ батьківщини в патріотичній поезії Блоку не залишався незмінним. Із часом він усе більше й більше наповнювався реальним суспільно-історичним змістом. Спочатку
Співає преданья старовини: Де всі шляхи й всі розпуття Живою ключкою измождены И неможливе можливо, Спокою немає! Степова кобилиця Дорога довга легка: Де разноликие народи Летить, летить степова кобилиця Де ведуны з ворожками Крізь кров і пил: И відьми тішаться із чортами Йдуть, ідуть перелякані хмари, Із краю в край, з долу в діл
Мотив дороги – “довгого шляху”, що лежить перед батьківщиною,
Захід у крові! Із серця кров струменіє! Чарують злаки на полях Захід у крові! І вихор, що свистить у голих прутах, Плач, серце, плач: И нетрями оточений,
Блок визначав Росію двойственно – те як “жебрачку” і “прекрасну” Русь, те як “Нову Америку”: “Він не міг та й не хотів з’єднати ці два початки, він осязательно протиставляв їхній один одному як ворожі, затверджуючи в цьому протиставленні романтикові своєї творчості” Н. Асєєв. Головне й основне в патріотичній ліриці Блоку не розчулене милування “смиренною наготою” Росії, але подання про неї як про країну величезної, ще не виявленої цілком моці й енергії, як про країну, що нестримно рветься до нового життя. Вона вся спрямована вперед – у бескрайную “далечінь століть”.
І мне ковила:
! Образ батьківщини, що перебуває у вічному русі, у польоті, у шляху, преемственно зв’язаний у поезії Блоку з ліричною патетикою Гоголя, з його необгонимой птахом-трійкою. Це ясно видно, наприклад, із програми одного із творчих задумів Блоку: “И от піднімається тихий задум наших сумнівів, протиріч, падінь і шаленостей: чи чуєте ви гони, що задихаються, трійки? Чи бачите ви її, що поринає по заметах мертвої й пустельної рівнини? Це Росія летить неведомо куди – у синьо-блакитну прірву часів – на разубранной своїй і оздобленій трійці. Чи бачите ви її зоряні очі – з мольбою, звернені до нас:”. Знаменно, що тут намічено продовження одного з найбільш лірично-інтимних віршів Блоку “Я прицвяхований до трактирної стійки:”, – зайвий приклад пануючі в його поезії злиття “особистого й загального”.
Творчість Блоку й понині захоплює нас, є закликом до боротьби за перебудову життя, за ту Росію, що повинна виникнути перед нами у всієї своїй нічим не замутненій красі. До цієї Русі і йшов поет, неї бачив у своїй творчій мрії, неї втілював у створеннях своєї праці. Прекрасні вірші Блоку про Росію, перейняті ніжністю й відданою любов’ю до батьківщини, до її славного минулого, до краси й зачарування її природи, до її далечіней і нескінченних доріг, сірим хатам і вітровим пісням
(2 votes, average: 3.50 out of 5)