Біографія письменника Михайла Михайловича Зощенко
Біографія чудового російського письменника Михайла Михайловича Зощенко насичена різноманітними подіями. В 20 років пішов добровольцем на Першу світову війну. Був поранений, четирежди нагороджений. Після лютневої революції, при Тимчасовому уряді, працював начальником почт і телеграфів. Доля не раз випробовувала цю людину. Він був і прикордонником, і командиром кулеметної команди, і секретарем полкового суду. Демобілізувавшись, він спробував себе в ролі письменника. Багатий життєвий досвід придався, став матеріалом його сатиричних оповідань.
Першою блискучою удачею Зощенко були “Оповідання Назара Ілліча, пана Синебрюхова”. Із цих оповідань і почався Зощенко-сатирик.
Головний герой цього циклу оповідань побував на війні й захопив початок революції. Але в його психіці можна побачити сліди далеких років селянського рабства. Усунувши самого себе з оповідань, Зощенко дав можливість головному героєві говорити вільно, повністю розкритися
“Оповідання Назара Ілліча, пана Синебрюхова” поклали початок галереї
Зощенко, ЩоВразив, з перших же кроків його Творчості розрив між масштабом революційних подій і консерватизмом людської психіки зробив письменника особливо внима тельним до тої сфери життя, де, як він писав, деформуються високі ідеї й епохальні події. Так, інертність людської природи, відсталість морального життя, побут стали основними об’єктами художнього розуміння Зощенко.
“Я був жертвою революції”,- заявляє один з героїв Зощенко в момент, коли високо цінувалися революційні заслуги. Це оповідання “Жертва революції”. Читач чекає описи великих подій у цьому добутку, але в ньому всі буденно. В оповіданні головного героя революція бачиться через призму повсякденних подій: натирання підлог, дрібних справ по господарству. Десь гримлять бої, десь чуються постріли, а герой все думає про натерті підлоги, про зниклі хазяйські годинки. Рівним перерахуванням дрібних подій у житті головного героя Зощенко намітив контури миру, де не існує різких зрушень і де революція не входить у свідомість людини як вирішальний катаклізм епохи
Ці два мири не вигадані автором, вони дійсно існували в суспільній свідомості, характеризуючи його складність і суперечливість. Зробивша чимало шуму фраза Зощенко: “А ми потихонечку, а ми полегонечку, а ми урівень із російською дійсністю” – виростала з відчуття тривожного розриву між двома мирами, між стрімкістю фантазій і росіянці дійсністю. У Зощенко була своя відповідь: проходячи шлях, що лежить між цими мирами, висока ідея зустрічала на своєму шляху перешкоди, коренившиеся в інерції психіки, у системі старих, століттями відносин, що складалися, між людиною й миром
У поводженні людей з нерозвиненою свідомістю Зощенко побачив небезпечну, сховану потенцію: вони пасивні, якщо “що до чого й кого бити не показане”, але коли “показано”, вони не зупиняються ні перед чим, і їхній руйнівний потенціал невичерпний: вони знущаються з рідної матері, сварки через йоржик переростає в цілий бій (“Нервові люди”), а погоня за ні в чому не винною людиною перетворюється в злісне переслідування (“Страшна ніч”).
У чому значення цього відкриття? Не тільки в тім, що письменник спростував версію ідеологів про швидке народження “нової людини”. Як художник, він запам’ятав інший феномен: у свідомості людей старі звички й подання укорінені так глибоко, що навіть коли одна ідеологія поміняє іншу, у людині зберігаються всі колишні подання ожизни.
Критика нападала на Зощенко за його дрібнуватого героя, він виправдувався, сам не розуміючи, яку безцінну послугу зробив сучасникам, зробивши центром образотворчої системи спосіб мислення героя
В оповіданні “Гальмо Вестингауза” ледве підпилий герой хвастається тим, що все може зробити й все зійде йому з рук, тому що він простого походження
Зощенко вдалося розщепити пасивну стійкість морального комплексу колишнього “маленького” людини й розкрити негативні сторони його свідомості
Якби Зощенко залишався тільки сатириком, очікування змін у людині могло б стати всепоглинаючим. Але глибоко схований за сатиричною маскою моралізм письменника, навіть интонационно нагадуючи Гоголя, виявив себе в наполегливому прагненні до реформації вдач
З кінця 20-х – початку 30-х років сам Зощенко став уважати свою позицію споглядально-пасивної, небагато недооцінюючи можливості сатиричного зображення, ігноруючи природу власного художнього бачення
Судячи з добутків 30- 40-х років – повістям “Повернута молодість”, “Блакитна книга” і “Перед сходом сонця”,- Зощенко як модель дослідження використовував і себе. Переживши революцію, він по собі знав і почуття страху перед його величністю випадком і розбіжністю людини із самим собою, і лінощі свідомості, що не сумели перебороти моторошну правду реального життя. Своя особиста розбіжність із навколишнім життям, неможливість злитися з нею він відносив до самого себе й у собі ж намагався знайти причини, як він говорив, своєї похмурості. Почасти він був прав. В 40-е роки насторожене відношення критики до його “знущальних”, як відзначалося, “анекдотам” про революцію було поставлено в прямий зв’язок з аполітичністю “Серапионових братів” і зрештою в 1946 році закінчилося голосним політичним скандалом, що коштувало Зощенко здоров’я й скоротило його життя. В 1958 році письменник умер
Читаючи оповідання й фейлетони М. Зощенко, завжди смієшся, як сміялися й сучасники письменника. Але потім з деяким страхом починаєш зауважувати, що при всій гумористичності викладу, при всіх забавних і віртуозних поворотах сюжетів добутку не дають приводів для веселощів. І справді, як же ми жили всі ці довгі десятиліття, якщо нас і зощенковс – . ких героїв мучать однакові проблеми, тобто ми як і раніше перебуваємо там, звідки хотіли піти? Біг на місці гарний для ранкової зарядки, але не для суспільного розвитку. От отут-те й бачиш, що ні рівень життя, ні рівень моральності принципово не змінилися
Взяти хоча б житлова криза, від якого сатаніли зо-щенковские мешканці коммуналок. Ми будуємо, будуємо, будуємо, рапортуємо про мільйони квадратних метрів і сотні тисячах нових квартир – і вони дійсно є,- але житлова криза залишається. А самодурство й непрофесіоналізм більших і малих начальників, багаторазове осміяне письменником! А знущальні, безглузді й незліченні чиновницькі правила й установлення, із приводу яких випущено стільки сатиричних стріл! От, щоправда, одна обставина, що начебто б перемінилися: персонажі Зощенко постійно стурбовані недостачею грошей, ми ж затверджуємо, начебто засобів у населення скопилося непомірно багато (не приймаючи, звичайно, у розрахунок сорок, п’ятдесят, якщо не всі вісімдесят мільйонів тих, хто живе за рисою бідності).
Майже в кожному сатиричному добутку письменника перебувають незаперечні прикмети сьогоднішнього дня
Що ж стосується морального стану післяреволюційного й нинішнього суспільства, те, хоча фактори, що впливали на нього тоді й впливають тепер, тотожні не на всі сто відсотків, головні з них збігаються, тому що, як не крути, а буття все-таки визначає свідомість. За яку нитку не потягни – виявиш разючу однаковість життєвого й соціального поводження мешканців двадцятих років і наших сучасників
(2 votes, average: 3.50 out of 5)