Він відзначав: “Рабле – труднейший із всіх класиків світової літератури, тому що він вимагає для свого розуміння істотної перебудови всього художньо-ідеологічного сприйняття, (…) вимагає глибокого проникнення в мало й поверхово вивчені області народного смехового Творчості “. Бахтин виділив три основних види форм прояву й вираження народної смеховой культури: 1) обрядово-видовищні форми (свята карнавального типу, різні майданні смеховые дійства та ін.); 2) словесні смеховые (у тому числі пародійні) добутку різного роду: усні й письмові,
на латині й на народних мовах; 3) різні форми й жанри фамільярно-майданного мовлення (лайки, божіння, клятва й ін.) – всі вони відбивають єдиний смеховой аспект миру й тісно взаємозалежні. Бахтин характеризує карнавальний сміх як святковий, всенародний, універсальний (спрямований на всі й на всіх), амбівалентний (веселий, радісний – і глузливий, що висміює, і заперечує – і затверджує, і ховає – і відроджує). Звідси випливає нове подання про характер сміху в Рабле: це й не сатиричний, як уважали багато дослідників, і не чисто розважальний, бездумно веселий сміх, а карнавальний, амбівалентний: “Найбільшим
носієм і завершувачем цього народно-карнавального сміху у світовій літературі був Рабле. Його творчість дозволить нам проникнути в складну й глибоку природу цього сміху”, – відзначав Бахтин, що відкрив у ході пильного вивчення роману Рабле цілую зниклу, що майже не залишила писемних пам’яток культуру – народну смеховую культуру середньовіччя й Ренесансу
(2 votes, average: 4.50 out of 5)