Гаргантюа й Пантагрюэль (роман Ф. Рабле)

В 1532 р. Рабле прочитав народну книгу, що вийшла в Ліоні, “Великі й неоціненні хроніки про великого й величезного велетня Гаргантюа” – анонімну пародію на лицарські романи. Рабле знайшов у народної смеховой культурі ту цікаву форму, що дозволяла йому зробити гуманістичні ідеї доступними широкому колу читачів. У наступному році він опублікував своє продовження народної книги – “Страшні й жахаючі діяння й подвиги преславного Пантагрюэля, короля дипсодов, сина великого велетня Гаргантюа”, а в 1534 р., замість народної книги –

“Безцінне життя великого Гаргантюа, батька Пантагрюэля” (ставшей першою книгою роману, у той час як її попередниця зайняла в ньому друге місце), обидві – під псевдонімом Алькофрибас Назье (анаграма ім’я й прізвища автора). Після 12-літньої перерви, пов’язаного з посиленням гонінь на гуманістів, вийшли вже підписані справжнім ім’ям автора третьої, четверта й – посмертно – п’ята книги роману “Гаргантюа й Пантагрюэль”, найбільшого пам’ятника французького Ренесансу.

У романі із численних образів-персонажів виділяються три. Образ короля-гуманіста представлений відразу трьома

персонажами: король Грангузье, його син Гаргантюа й син Гаргантюа Пантагрюэль, всі вони зображуються велетнями, що люблять життя з її радостями, але в 3-5 книгах роману Пантагрюэль стає цілком розмірним звичайній людині, втрачає непереможність і часом оптимізм. Образ вихідця з народу, фізично потужного, трохи необтесаного, але метикованого й чесного ченця – брата Жана Зубодробителя підкреслює ідею діяльного добра. Так, в епізоді нападу ворогів на монастирський фруктовий сад брат Жан, у той час як ченці намагаються захиститися молитвами, верет у руки поперечину від хреста й виганяє прибульців. Його дії описані з використанням безлічі дієслів: “Одних він дубасив по черепі, іншим ламав руки й ноги, третім звертав шийні хребці, четвертим відбивав поперек, кому розбивав ніс, кому ставив ліхтарі під очами, кому заїжджав по вилиці, кому перераховував зуби, кому вивертав лопатки, іншим розтрощував гомілки, іншим вывихивал стегна, іншим розплющував ліктьові кості” і т. д. Третій центральний образ – розумного, але безчесного шахрая Панурга – так описується в романі: “Панург був чоловік років тридцяти п’яти, середнього росту, не високий, не низенький, з гачкуватим, що напоминали ручку від бритви, носом, що любив залишати з носом інших, найвищою мірою ввічливий, втім злегка розпусний і від народження підданий особливої хвороби, про яку в ті часи говорили так: “Безгрішшя – недуга нестерпний”. З усім тим він знав шістдесят три способи добування грошей, з яких сам чесним і сама звичайним була непомітна крадіжка, і був він бешкетник, шулер, гульвіса, гуляка й шахрай, яких і в Парижу небагато. А по суті, пречудовий зі смертних”.

Роман складається з п’яти книг, написаних протягом 20 років і опублікованих у різний час і тому досить самостійних. Різні навіть композиційні моделі. У кн. 1 модель роману виховання (до гл. 24), сюжетно представлена через опис етапів дорослішання, виховання й навчання Гаргантюа, з’єднується з герої-комічним описом війни з Пикрохолом у дусі “Батрахомиомахии” (із гл. 25 до гл. 51), коли сюжет рухається за рахунок переходу від одного епізоду битви до іншого. В останніх главах кн. 1 (гл. 52-58), де описується Телемская обитель, побудована за вказівкою Гаргантюа для брата Жана Зубодробителя, діє третя композиційна схема – роману-утопії, де основним стає опис різних нововведень (пристрій ідеальної обителі, одяг її мешканців, уклад їхнього життя відповідно до правила “Роби, що хочеш”). У кн. 2, написаної раніше інших і сохраняющей ще зв’язок з пародійністю народної книги про Гаргантюа, композиція досить пухка, розпадається на ряд епізодів (як би демонструючи, що в основі роману ренесансного типу лежить схема циклу новел, подібного “Декамерону” Боккаччо), але разом з тим пародійно відтворює композиційну схему житія, жанру, у якому при описі життя святого описуються лише окремі епізоди: народження, перша зустріч із божественним, доконані святим чудеса, обставини смерті й чудеса, що творяться після смерті святого його мощами (останні два елементи, природно, відсутні в кн. 2). Можна доглянути в композиції кн. 2 і нова якість: народження схеми шахрайського роману (халепи героя). У кн. 3 початок приблизно таке ж, але із гл. 9 виникає наскрізний романний сюжет, що розвивається до кінця кн. 5: щоб відповістити на запитання Панурга, потрібно чи йому женитися, герої звертаються до різних персонажів, а потім (у кн. 4) відправляються в далеку подорож до оракула Божественної Пляшки, що відповідає на задане питання загадкове “Тринк” (“Пий”, щоб стати, як боги, т. е. пий із джерела мудрості). Перед нами схема “Одиссеи” (звідси відвідування героями різних островів з фантастичними персонажами) і романів Кретьена де Труа від “Эрека й Эниды” до “Персеваля” – схема “роману дороги”. Композиція, неструнка спочатку, знаходить певну послідовність: від кругових рухів велетнів в обмеженому мирке в перших книгах – до лінійного руху звичайних людей у необмеженому, величезному просторі Землі в останніх книгах роману.

Див. також статті: Рабле Франсуа, Теорія гуманістичного утворення й виховання в романі Ф. Рабле “Гаргантюа й Пантагрюэль”, Мова Рабле: розкутість язикової стихії й гротеск, Бахтин про роман Рабле “Гаргантюа й Пантагрюэль”.

Текст: Oeuvres complètes. P., 1994 (Bibliothèque de la Pléiade); у рос. пров. Гаргантюа й Пантагрюэль /Пер. Н. М. Любимова. М., 1973 (БВЛ).

Літ.: Бахтин М. М. Творчість Франсуа Рабле й народна культура Середньовіччя й Ренесансу / 2-е изд. М., 1990; Мир Рабле: В 3 т. Т. 3: А. Веселовский. Рабле і його роман. М. Бахтин. Майданне слово в романі Рабле. Е. Евнина. Франсуа Рабле. Е. Брандис. Рабле під забороною. Л. Пінський. Сміх Рабле. М., 2003.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Гаргантюа й Пантагрюэль (роман Ф. Рабле)