“Батько українського театру” (історична драматургія М. П. Старицького)
“Батьком українського театру” назвав Михайла Петровича Старицького Іван Франко, відзначивши його видатну роль у становленні й розвитку вітчизняної драматургії. В українському театрі М. Старицький був і драматургом, і автором, і режисером, і організатором театральних труп. Його перу належать п’єси, в основу яких покладено гострі соціальні конфлікти, характерні для пореформеної України: “Не судилось”, “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, “У темряві”, “Розбите серце”, “Талан”.
Ще на початку літературної
“Богдан Хмельницький” – одна з кращих п’єс української класичної драматургії; вона була написана на основі глибокого вивчення історичних та фольклорних матеріалів з використанням народних
П’єса охоплює у часі кілька років боротьби українського народу за своє національне визволення з-під гніту польської шляхти. У ній, поряд із соціальними, подані виразні особисті мотиви: драма Ганни, яка таємно й безнадійно закохана в Богдана; особиста драма Богуна, що так само безнадійно кохає Ганну; облудлива й честолюбна Єлена, яка заграє то з Тимком, то з Чаплинським.
Головні герої й інші персонажі – носії патріотичної ідеї визвольної боротьби – наділені рисами не тільки визначних, а й водночас звичайних реальних людей. За всієї складності та суперечливості постаті гетьмана Богдана Хмельницького як державного діяча, що став на чолі українського народу в один з найтяжчих періодів його героїчної історії, він змальований Старицьким правдиво, з любов’ю і щирою симпатією.
До творів, побудованих на фольклорному матеріалі, належить і драма Старицького “Маруся Богуславка” (1897), в якій автор змалював правдиві картини з історії українського народу, пов’язані з його боротьбою проти турецьких загарбників. Та головна увага автора – на образі Марусі Богуславки. Ми пересвідчуємося, що душа її належить Україні – жінка без вагань звільняє з рабства козаків і сама хоче повернутися в Україну. Розриваючись між материнськими почуттями і тугою за рідною землею, вона помирає на руках у матері та Сахрона.
Драма “Оборона Буші” (1899) представляє нам один з трагічних моментів боротьби українського народу проти польсько-шляхетських загарбників уже після Переяславської ради. П’єса наснажена могутнім пафосом справжнього народного патріотизму, любові до своєї вітчизни: усі знають, що йдуть на вірну загибель, але ніхто не вагається, бо треба допомогти з’єднатися силам Хмельницького і Богуна. Звертаючись до складних і драматичних періодів історії українського народу, змальовуючи героїв своїх історичних творів сповненими сили і душевної краси, Старицький виявив віру в краще майбутнє України.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)