“Автобіографічність повісті О. Турянського “Поза межами болю”
Автор незвичайного твору “Поза межами болю” Осип Турянський народився більше сторіччя тому, йому довелося жити в бурхливий час революцій та становлення молодої радянської держави. Цей твір письменник означив як “повість-поема”. Автобіографічність повісті автор підтверджує своїми власними словами: “Поет мусить пройти найглибше пекло буття й найвищі небесні вершини людського щастя. Тоді його слово буде хвилювати”. Через нелюдський чи нелюдяний максималізм Турянського його спіткала літературна, до непрофесійності чесна,
Випускника філософського факультету Віденського університету, учителя української літератури та мови Осипа Турянського восени 1914 року мобілізують до війська і відправляють на австрійсько-сербський фронт, до він потрапляє у полон. Письменник стає одних із шістдесяти тисяч австрійських полонених, яких серби напівживих етапують засніженими горами, і один із небагатьох, кому щастить вижити в цьому пеклі.
Повість-поема “Поза межами болю” – це літопис спогадів, прокльонів і передсмертних марень виснажених війною солдат, які через знесилення
Увесь сюжет повісті незвичайно пронизливий і достатньо знайомий. Оповідь у творі можна порівняти з медитаціями князя Болконського у “Війні і мирі”, з антивоєнними оповіданнями Гаршина, з описами жахів війни у творах Селіна, Леоніда Андрєєва, Аполлінера, Барбюса та у творах багатьох сучасних авторів.
На мій погляд, у поемі-повісті “Поза межами болю” справа зовсім не в сюжеті. Сюжет для автора – це лише привід для свідчення і висловлювання людини, яка відчула апокаліпсис кожною клітинкою свого організму, для тих, хто пережив “кінець світу” і майже не помітив цього. Адже у творі автор зобразив людей, які виживали поза межами болю і при цьому не втрачали свого людського обличчя. Замерзаючи від лютого холоду і не маючи, з чого розпалити багаття, вони не чіпають скрипки осліплого від горя і збожеволілого Штранцінгера: “Те тарахкало придалося б дуже на вогонь…” – шепнув. “Дай спокій, – відповів Добровський. – Оця скрипка – це його очі… Ти стань собі на боці, Штранцінгер. Ти святий. Нічия рука тебе не торкнеться”. Натомість вони обирають “танець смерті”, і хто в ньому впаде, з того знімуть одяг і запалять з нього багаття. Корчачись від голоду, вони так і не наважуються з’їсти труп свого померлого товариша, а доктор Оглядовський не може потай від інших з’їсти шматочок цукру, який він випадково знаходить у кишені, і ділить його на всіх.
Повість О. Турянського “Поза межами болю” – це трагічне пророцтво про загибель чуттєвості і інтелігентності, яке допомагає усвідомити, що життєві ілюзії невід’ємні і нерозривні із самим життям, і чиїсь видіння і ілюзії є настільки ж важливими для когось, як і саме життя, тому вони святі і недоторкані. “Онде на сто кроків гарний корч. Огонь буде. Ходім!” – “Назад! Не смієш іти там! Це не корч! Глянь! Це моя дружина і мій син!…”.
І недаремно О. Турянський повернувся після війни “диваком”, який непевно і розгублено почувався у післявоєнному світі. Як потім висловлювався письменник: “Болото, здорове для легенів, але вбивче для душі”. Добре відома історія про те, що після виходу у Відні у 1921 році повісті “Поза межами болю” О. Турянський влаштував видавцеві справжній скандал через те, що на обкладинці книжки той розташував рекламу модної кравецької фірми. Свідок того, як трагічно гинули сотні людей, сприйняв це як цинічне блюзнірство.
Слова з повісті “Поза межами болю” можна підписати під репортерським фото з лінії фронту: “Багато людей утратило ясну свідомість того, де вони, звідкіля й куди йдуть? Деякі забули мову… У найбільшій частині людей серце вже заснуло… Так жаль кожної людини, що тільки на те й думає, щоб терпіти…”. Але “В самім куточку мого серця притаїлося щось. Воно мале, марне, бліде. Це надія”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)