Після виходу у світло в 1862 році роман Тургенєва “Батьки й діти” викликав буквально шквал критичних статей. Жоден із суспільних таборів не прийняв новий утвір Тургенєва. Ліберальна критика не могла простити письменникові того, що представники аристократії, потомствені дворяни зображені іронічно, що “плебей” Базарів увесь час знущається з них і морально виявляється вище їх. Демократи сприйняли головного героя роману як злу пародію. Але всі ці факти, як мені здається, саме й промовляють на користь И. С. Тургенєва. Як теперішній художник,
творець, він зумів угадати веління епохи, поява нового типу, типу демократа-різночинця, що прийшов на зміну передовому дворянству. Головна проблема, поставлена письменником у романі, уже звучить у його назві: “Батьки й діти”. Ця назва має подвійний сенс. З одного боку, це проблема поколінь – вічна проблема класичної літератури, з іншого боку – конфлікт двох соціально-політичних сил, що діяли в Росії в 60-е роки XIX століття: лібералів Алл С о ч. Р У и демократів. Діючі особи роману групуються залежно від того, до якій із соціально-політичних угруповань ми можемо їх віднести. Справа в тому, що головний
герой Базарів виявляється єдиним представником табору “дітей”, табору демократів-різночинців, а всі інші герої перебувають у ворожому таборі. Центральне місце в романі займає фігура нової людини – Євгенія Базарова. Він представлений як один з тих молодих діячів, які “битися хочуть”. Інші – люди старшого покоління, не поділяючих революційно-демократичних переконань Базарова. Вони зображені дрібними, слабовільними людьми, з вузькими, обмеженими інтересами. У романі представлені дворяни й різночинці двох поколінь – “батьків” і “дітей”. Тургенєв показує, як діє демократ-різночинець у чужий йому середовищу. У Марьине Базарів – гість, що відрізняється своїм “новим” виглядом від хазяїв-поміщиків. З Аркадієм вони вважаються друзями, хоча їхні взаємини не можна назвати дружбою, тому що дружба неможлива без взаєморозуміння, дружба не може бути заснована на підпорядкуванні одного іншому. Протягом усього роману спостерігається підпорядкування слабкої натури більше сильної: Аркадія – Базарову. Згодом Аркадій перестає сліпо повторювати за Базаровым судження й думки нігіліста. Різниця між героями видна в їхньому поводженні в “імперії” Кірсанова. Базарів займається роботою, вивченням природи, Аркадій сибаритствує, нічого не робить. Те, що Базарів людин справи, видно відразу по його червоній оголеній руці. Так, дійсно, він у будь-якій обстановці, у будь-якому будинку намагається займатися справою. Головна його справа – природничі науки, вивчення природи й перевірка теоретичних відкриттів на практиці. Захоплення науками є типовою рисою культурного життя Росії 60-х років, виходить, Базарів іде в ногу згодом, трудиться, займається медициною, проводить досвіди. Аркадій – доконана протилежність. Він нічим не займається, із серйозних справ його жодне по-справжньому не захоплює. Для нього головне – затишок і спокій. Зовсім по-різному вони ставляться до мистецтва. Базарів заперечує Пушкіна, причому необгрунтовано. Аркадій намагається довести йому велич поета. Аркадій завжди акуратний, охайний, добре одягнений, у нього аристократичні манери. Базарів же не вважає потрібним дотримувати правил гарного тону, настільки важливі у дворянському побуті. Це позначається у всіх його вчинках, звичках, манерах, мовленнях, зовнішньому вигляді. Розбіжність виникла між “друзями” у розмові про роль природи в житті людини. Тут уже видно опір Аркадія поглядам Базарова, поступово “учень” виходить з-під влади “учителя”. Базарів ненавидить багатьох, а в Аркадія немає ворогів. “Ти ніжна душа, розмазня”, – говорить Базарів, розуміючи, що Аркадій уже не може бути його сподвижником. “Учень” не може жити без принципів. Аркадій – людина, що належить старому поколінню, поколінню “батьків”. Зате Базарів з’являється перед нами як людина, що належить до нового покоління, що прийшло на зміну “батькам”, не здатним вирішити основні проблеми епохи. Писарєв дуже точно оцінює причини розбіжностей між “учнем” і “учителем”, між Аркадієм і Базаровым: “Відношення Базарова до його товариша кидає яскраву смугу світла на його характер; у Базарова немає друга, тому що він не зустрів ще людини, який би не спасував перед ним. Особистість Базарова замикається в самій собі, тому що поза нею й навколо її майже немає зовсім родинних їй елементів”. Аркадій хоче бути сином свого століття, намагаючись використовувати ід
