Антип’єса Эжена Ионеско “Лиса співачка”
Буржуазний англійський інтер’єр. Англійський вечір. Англійська подружня пара – містер і миссис Смит. Англійські годинники відбивають сімнадцять англійських ударів. Миссис Смит говорить про те, що вже дев’ята година. Вона перераховує все, що вони їли на вечерю, і будує гастрономічні плани на Майбутнє. Вона збирається купити болгарський йогурт, тому що він добре діє на шлунок, бруньки, апендицит і “апофеоз” – так сказав доктор Маккензи-Кинг, а йому можна вірити, він ніколи не прописує засоби, які не испробовал на собі
Перш ніж
Здається, вони десь уже зустрічалися, але ніяк не можуть згадати де. Виявляється, що обоє вони родом з Манчестера й тільки два місяці назад виїхали відтіля. По дивному й дивному збігу вони їхали в тому самому поїзді, у тому самому вагоні й у тому самому купе. У Лондоні обоє вони, як не дивно, живуть на Бромфилд-стрит, у будинку номер 19. І ще один збіг: обоє вони живуть у квартирі номер 18 і сплять на ліжку із зеленою периною. Містер Мартін припускає, що саме в постелі вони й зустрічалися, можливо навіть, що це було вчора вночі. І в них в обох є чарівна дворічна дочка Аліса, у якої одне око білий, а інший червоний. Містер Мартін припускає, що це та сама дівчинка. Миссис Мартін погоджується, що це цілком можливо, хоча й дивно. Дональд Мартін довго міркує й доходить висновку, що перед ним його дружина Элизабет. Чоловік і жінка радуються, що знову знайшли один одного. Мэри потихеньку відкриває глядачам один секрет: Элизабет зовсім не Элизабет, а Дональд – не Дональд, тому що дочка Элизабет і дочка Дональда – не одна й та сама особа: у дочки Элизабет праве око червоний, а лівий – білий, а в дочки Дональда – навпаки. Так що незважаючи на рідкісні збіги, Дональд і Элизабет, не будучи родителями того самого дитини, не є Дональдом і Элизабет і помиляються, уявляючи себе ними. Мэри повідомляє глядачам, що її сьогодення ім’я – Шерлок Холмс.
Входять чоловік і жінка Смит, одягнені в точності як колись. Після нічого не значущих (і зовсім не зв’язаних одна з іншої) фраз миссис Мартін розповідає, що по дорозі на ринок бачила надзвичайну картину: біля кафі один чоловік нахилився й зав’язував шнурки. Містер Мартін спостерігав ще більш неймовірне видовище: одна людина сиділа в метро й читав газету. Містер Смит припускає, що, бути може, це та ж сама людина. У двері дзвонять. Миссис Смит відкриває двері, але за нею нікого немає. Як тільки вона знову сідає, лунає ще один дзвінок. Миссис Смит знову відкриває двері, але за нею знову нікого немає. Коли дзвонять втретє, миссис Смит не хоче вставати з місця, але містер Смит упевнений, що раз у двері дзвонять, виходить, за дверима хтось є. Щоб не сваритися із чоловіком, миссис Смит відкриває двері й, нікого не побачивши, доходить висновку, що коли у двері дзвонять, там ніколи нікого немає. Почувши новий дзвінок, містер Смит відкриває сам. За дверима коштує Капітан пожежної команди. Смити розповідають йому про виниклу суперечку. Миссис Смит говорить, що хтось виявився за дверима тільки в четвертий раз, а вважаються тільки перші три рази. Усіх намагаються з’ясувати в Пожежника, хто ж дзвонив перші три рази. Пожежник відповідає, що стояв за дверима сорок п’ять хвилин, нікого не бачив і сам дзвонив тільки два рази: у перший раз він сховався для сміху, у другий раз – увійшов. Пожежник хоче примирити чоловіка й жінки. Він уважає, що обоє вони почасти праві: коли дзвонять у двері, іноді там хтось є, а іноді нікого немає.
Миссис Смит запрошує Пожежника посидіти з ними, але він прийшов у справі й квапиться. Він запитує, чи не горить у них що-небудь; йому даний наказ гасити всі пожежі в місті. На жаль, ні в Смитов, ні в Мартинов нічого не горить. Пожежник скаржиться на те, що його робота нерентабельна: прибутку майже ніякий. Усі зітхають: скрізь те саме: і в комерції, і в сільському господарстві. Цукор, щоправда, є, та й то тому, що його ввозять через границю. З пожежами складніше – на них величезне мито. Містер Мартін радить Пожежникові навідатися до векфилдскому священика, але Пожежник пояснює, що не має права гасити пожежі в духовних осіб. Бачачи, що квапитися нікуди. Пожежник залишається в Смитов у гостях і розповідає анекдоти з життя. Він розповідає байку про собаку, що не проковтнула свій хобот тому, що думала, що вона слон, історію теляти, объевшегося товченого скла й родившего корову, що не могла називати його “мама”, тому що він був хлопчик, і не могла називати його “тато”, тому що він був маленький, отчого теляті довелося женитися на одній особі. Інші теж по черзі розповідають анекдоти. Пожежник розповідає довгу безглузду історію, у середині якої все заплутуються й просять повторити, але Пожежник боїться, що в нього вже не залишилося часу. Він запитує, котра година, але цього ніхто не знає: у Смитов невірні годинники, які з духу протиріччя завжди показують прямо протилежний час. Мэри просить дозволу теж розповісти анекдот. Мартини й Смити обурюються: служниці не пристало втручатися в розмови хазяїв. Пожежник, побачивши Мэри, радісно кидається їй на шию: виявляється, вони давно знайомі. Мэри читає вірші на честь Пожежника, поки Смити не виштовхують її з кімнати. Пожежникові настав час іти: через три чверті години й шістнадцять хвилин на іншому кінці міста повинен початися пожежа. Перед відходом Пожежник запитує, як поживає лиса співачка, і, почувши від миссис Смит, що в неї все та ж зачіска, успокоенно прощається з усіма й іде. Миссис Мартін говорить: “Я можу купити перочинний ножик своєму братові, але ви не можете купити Ірландію своєму дідусеві”. Містер Смит відповідає:
“Ми ходимо ногами, але обігріваємося електрикою й вугіллям”. Містер Мартін продовжує: “Хто взяв меч, той і забив м’яч”. Миссис Смит учить: “Життя варто спостерігати з вікна вагона”. Поступово обмін репліками здобуває усе більше нервозний характер: “Какаду, какаду, какаду…” – “Як іду, так іду, як іду, так іду…” – “Я йду по килиму, по килиму…” – “Ти йдеш, поки брешеш, поки брешеш…” – “Кактус, крокус, кок, кокарда, кукареку!” – “Чим більше рижиков, тим менше качанів!” Репліки стають усе коротше, усі репетують один одному у вуха. Світло гасне. У темряві усе швидше й швидше чується: “Э-то-не-там-э-то-ту-да…” Раптом усі замовкають, Снову запалюється світло. Містер і миссис Мартін сидять, як Смити на початку п’єси. П’єса починається знову, причому Мартини слово в слово повторюють репліки Смитов. Завіса опускається
О. Э. Гринберг
(1 votes, average: 5.00 out of 5)