Скорочено “Стільці” Ионеско

Старий називає Бабусю Семірамідою, вона ж обходиться ласкательными словами “душенька”, “лапочка”, “дитинка”. Чекаючи гостей старі розмовляють: от раніше завжди було світле, а тепер навкруги темень непроглядна, і було колись таке місто Париж, але чотири тисячі років тому потьмянів – тільки пісенька від нього й залишилася. Бабуся захоплюється талантами Старого: жаль, честолюбства йому не вистачило, але ж він міг бути головним імператором, головним редактором, головним доктором, головним маршалом… Втім, він все-таки черід

маршалом сходових маршів – іншими словами, воротарем. Коли Бабуся додає необережно, що не треба був талант у землю заривати, Старий заливається слізьми й голосно кличе неньку – на превелику силу Бабусі вдається його заспокоїти нагадуванням про велику Місію

Сьогодні ввечері Старий повинен передати людству Звістка – заради цього й скликані гості. Зберуться абсолютно все: власники, умільці, охоронці, священики, президенти, музиканти, делегати, спекулянти, пролетаріат, секретаріат, вояччина, селючка, інтелігенти, монументи, психіатри і їхні клієнти… Всесвіт чекає Вести, і Бабуся не може сховати гордовитої

радості: нарешті-те Старий зважився заговорити з Європою й іншими континентами! Чується плескіт води – з’явилися перші запрошені

Схвильовані старі шкутильгають до дверей у ніші й проводжають на авансцену невидиму гостю: судячи з розмови, це досить люб’язна дама – Бабуся скорена її світськими манерами. Знову плескається вода, потім хтось наполегливо дзвонить у двері, і Старий завмирає на порозі по стійці сумирно перед невидимим Полковником. Бабуся поспішно виносить ще два стільці

Усе розсідаються, і між незримими гістьми затівається бесіда, що усе більше й більше шокує хазяїв будинку – Старий навіть уважає потрібним попередити Полковника, що в милої дами є чоловік. Ще один дзвінок, і Старого чекає приємний сюрприз – подарувала “юна спокусниця”, інакше кажучи, подруга дитинства зі своїм чоловіком. Невидимий, але явно представницький пан підносить у подарунок картину, і Бабуся починає кокетувати з ним, як теперішня повія, – задирає спідниці, голосно регоче, будує вічка. Ця гротескна сцена припиняється зненацька, і наступає черга спогадів: Бабуся оповідає, як пішов з будинку невдячний синок, а Старий уболіває, що дітей у них немає – але, може, це й до кращого, оскільки сам він був дурним сином і кинув матір умирати під забором

Дзвінки у двері випливають один за іншим, і дія убыстряется: Старий зустрічає гостей, а Бабуся, задихаючись, виволікає всі нові й нові стільці. Крізь юрбу невидимих запрошених уже важко проштовхнутися: Бабуся тільки й устигає запитати, чи надяг Старий подштанники. Нарешті дзвінки змовкають, але вся сцена вже заставлена стільцями, і Старий просить запізнених невидимок розміститися уздовж стін, щоб не заважати іншим. Сам він пробирається до лівого вікна, Семіраміда застигає біля правого – обоє залишаться на цих місцях до кінця п’єси. Старі ведуть світську розмову з гістьми й перегукуються крізь юрбу між собою

Раптово через лаштунки чуються гул і фанфари – це подарував імператор. Старий поза собою від захвату: він наказує всім устати й журиться лише тим, що не може дібратися до Його величності ближче – придворні інтриги, що поробиш! Але він не здається й, перекрикуючи юрбу, ділиться з дорогоцінним імператором пережитими стражданнями: вороги бенкетували, друзі віддавали, били кийком, всаджували ніж, підставляли ногу, не давали візи, жодного разу в житті не надіслали запрошення, зруйнували міст і розвалили Піренеї…

Але от снизошло на нього прозріння: це було сорок років тому, коли він прийшов папеньку поцілувати, перш ніж відправитися в ліжечко. Над ним тоді стали сміятися й женили – довели, що великий. Зараз з’явиться оратор, викладе рятівну Звістку, тому що сам Старий – на жаль! – толком говорити не вміє

Напруга наростає. Двері номер п’ять відкривається нестерпно повільно, і виникає Оратор – реальний персонаж у крислатому капелюсі й плащі, схожий на художника або поета віку-минулого-століття. Нікого не зауважуючи, Оратор проходить до естради й починає роздавати автографи невидимкам

Старий звертається до тим, що зібралися із прощальним словом (Бабуся вторить йому, переходячи від схлипів до теперішніх ридань): після довгих праць в ім’я прогресу й на благо людства йому має бути зникнути разом з вірною своєю подругою – вони вмруть, залишивши по собіебе вічну пам’ять. Обоє обсипають конфетті й серпантином Оратора й порожні стільці, а потім з вигуком “Так здраствує імператор!” вистрибують кожний у своє вікно. Лунають два зойки, два сплески. Оратор, що безпристрасно спостерігав за подвійним самогубством, починає мукати й розмахувати руками – стає ясно, що він глухонімий

Раптом особа його світлішає: Схопивши крейду, вона пише на чорній дошці більші букви ДРР… ЩЩЛЫМ… ПРДРБР… Оглядаючи із задоволеною посмішкою невидиму публіку, він чекає піднесеної реакції – потім хмурніє, різко кланяється й віддаляється через двері вглубине.

На порожній сцені зі стільцями й естрадою, засипаними серпантином і конфетті, уперше чуються вигуки, сміх, покахикування – це невидима публіка розходиться після подання


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Стільці” Ионеско

Categories: Скорочені твори

Links