Роман про Лиса

Роман про Лиса – ставиться до сатиричного “тварині” епосу середньовіччя. Оповідання про витівки зухвалого нахаби Лиса здавна чи існують не у всіх літературах миру, численні версії й перекладання цього сюжету вінчає поема Гете “Рейнеке Лис” (1793).

Перша велика обробка казок про Лиса, що одержав германське ім’я Рейнеке (Ренар), що згодом стало у французькій мові загальним найменуванням лисиці, сходить до кінця XII – початку XIII в., коли в Європі спостерігається підйом міської культури, що сприяє розвитку сатиричного напрямку

в літературі. Про пригоди хитромудрого Лиса (почасти родинного героям фабліо й шванків) починають складати невеликі віршовані оповідання. Автор однієї з таких поем, якийсь Пьер із Сен-Клу, дав всьому циклу назва “Роман про Ренаре” (близько 1175). Це добуток, що складається з 26 окремих повістей, називаних “галузями”, створено поруч авторів, як правило, безвісних. Хоча між “галузями” немає сюжетної спільності, крім того що скрізь діє підступний метр Ренар, вони складаються в певну єдність, створювана послідовним уподібненням тваринного миру миру феодальному. Характери персонажів не перетерплюють
змін і мають постійні функції, отчого створюється враження маскараду:

На звірів у точності переносяться чини й типи феодального суспільства, на звірине життя – риси феодального побуту. Основний конфлікт роману – суперництво лисиця Ренара й вовка Изенгрина, у якому беруть участь різні представники тваринного миру, від лева до равлика, – завершення не одержує, тому корпус текстів легко доповнюється новими епізодами.

Навіть смерть Лиса виявляється мнимої, він не гине й продовжує свої витівки. Роман буяє яскравими побутовими деталями, дія його протікає те при королівському дворі, то в монастирі, то в лицарському замку. Звірина держава управляється імператором Львом, іменованим Нобль (Шляхетний), імператрицю кличуть Фьера (Горда), їхні васали – похмурий і жадібний вовк Изен-Грін, його вітряна дружина ерсан (Гризента), лукавий кіт Тибер, ненажера й телепень ведмідь Брюн (Відлюдько), дурний і боягузливий баран Белин, войовничий хвалько півень Шантеклер, добросердий борсук Гринбер, осів Бернар, що носить титул архієпископа звіриного царства.

Серед цієї різношерстої компанії лисиць Ренар є втіленням не тільки хитрості, спритності й сміливості, але й беззаконня, розбою й насильства. Поводження Ренара – своєрідна модель поводження людини, що живе в суспільстві, де сильний завжди прав. Граючи на слабостях своїх ближніх, Ренар знущається з них: обіцяючи ведмедеві мед, а котові мишей, він заманює їх у пастку, звідки вони вириваються ледве живі. “Роман про Лиса”, що виник у період розквіту лицарської літератури, багато в чому є пародією на останню, про що свідчить винесене в заголовок слово “роман” – оповідання про пригоди доблесних і любовних. Учасниками ж пригод стають звірі, найчастіше дурні й жорстокі, чиї вчинки далекі від лицарських. Лев відправляється в похід на язичників і залишає замість себе метра Ренара; Лис швиденько складає підроблений лист про загибель Лева, щоб на законних підставах опанувати його дружиною;

Новоявлені хрестоносці – заєць Боягуз, коник і інші – перемагають невірних скорпіонів;

Язичник верблюд здається в полон, і Лев наказує здерти з його живцем шкіру, що васали його з радістю виконують. “Роман про Лиса” має яскраво виражену сатиричну антиклерикальну спрямованість. Поряд з гідними осміяння фігурами священиків, звірі самі пародіюють церковні дійства й обряди: вовк смиренно приймає чернечий постриг від Лиса, осел читає проповіді. Образ Ренара в порівнянні з іншими персонажами, за яких раз і назавжди закріплюється певна характеристика, незмірно складніше.

По суті, він єдиний, до кого ніколи не застосуємо епітет “дурний”. Лис, обложений Львом у своєму замку Малпертуи, – свавільний феодал; Лисиць, що прив’язала хвости сплячих звірів до дерев, – бешкетник-школяр; голодний Лис, що рится в пошуках їжі, – пригноблений трудівник. Лис висміює всіх, хто намагається покарати його або призвати до покори: могутнього Лева, свого вічного ворога Изенгрина. Залишити хитруна з носом може тільки яка-небудь дрібна звіринка начебто синички. Сильніше ж Лисиця простий селянин, що зірко стерегет своє добро від хижаків, його одного боїться метр Ренар. У цьому відбивається лежача в основі роману народна мудрість, що засуджує жадібність і кровожерливість панів, під якими би личинами вони не ховалися


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Роман про Лиса