Анри де Тулуз-Лотрек

Анри де Тулуз-Лотрек, сучасник Сезанна, Ван Гога й Гогена, знаменитий французький художник і графік, по праву вважається одним із засновників і видатним майстром мистецтва плаката й афіші

У цілому для його Творчості характерно своєрідний розвиток і видозміна традицій мистецтва Дега й почасти Э. Мане убік все більшого підкреслення моментів експресії образа, що доходить майже до гротеску нервової динаміки форми. Мистецтво його відзначене пошуком психологічної виразності й паралельно, що розвивається інтересом, до передачі конкретно-неповторного

вигляду зображуваних персонажів. Саме із цього бажання індивідуалізувати, підкреслити неповторність своїх моделей випливає художня позиція Лотрека: іронічна позиція сатирика, що постійно користується методом гротескового перебільшення, яскраво передаючи своєрідність рухів, жестів, поз і міміки своїх героїв. Але, зображуючи свою натуру хльостко, саркастично, шаржуючи її, він нікого й нічого не засуджує й не викриває, а лише передає свої зорові враження в концентрованій формі. І основним способом цієї сміливої й експресивної передачі візуальних відчуттів є його зухвала, енергійна лінія, з магічною
силою вихвативающая миті з виру нічного Монмартра й заставляющая їх жити. “Лотрек превосходно володіє лінією, справляючись із нею з надзвичайною впевненістю. Він легко згинає її по велінню моменту – ці вигини дотепні, елегантні, сумні. І вони завжди декоративні”. Так писав про творчість Тулуз-Лотрека його сучасник, художній критик Франц Журден.

Саме ця декоративність лінії наочніше всього дозволяє нам простежити зв’язок творчості Тулуз-Лотрека в прикладному мистецтві (зокрема, у мистецтві плаката) з рухом Арт Нуво (Art Nouveau), що виникло в кінці 19 століття й характеризується орнаментальністю й волнистостью ліній, запозиченням своїх оригінальних візерунків у природних формах флори й фауни й трансформацією їх те у вигин квітки на вітрі, то в сплетення закоханих пар, то в танцювальне па (рух драпірувань і складок спідниць танцівниць представляли майже ідеальний сюжет для художників Арт Нуво, тому що давали можливість показу величезної кількості хвилеподібних ліній). Арт Нуво як стиль і як рух шукав єдності виразності у всіх формах мистецтва й дизайну. Дизайн тканини й шпалер прирівнювався до дизайну лампи, книжкового плетіння, намиста, будинку або плаката. Метою декоративного руху Арт Нуво було облагородити й об’єднати в єдиний ансамбль всі аспекти й предмети повсякденного життя. Це досягалося за допомогою площинного, стилізованого оформлення, де увага притягалася до поверхневого орнаменту, а не до чого ілюзорному, як у традиційному живописі. Часто однакове значення надавалося активному й пасивному простору, тобто простір і форми між лініями були не менш важливі, чим самі лінії й обкреслені ними форми. Основа стилю Арт Нуво укладена як лінія: лінія є живою, пульсуючою, що розвивається силою, що пожвавлює неживе й передає енергію декорируемой поверхні. На формування цього стилю дуже вплинуло японське мистецтво, зокрема японська гравюра. Серед найбільш примітних особливостей японського стилю, що проникнули в Арт Нуво, у першу чергу варто назвати двухмерность зображення – на відміну від типової для Заходу тривимірної проекції, що передає ілюзію простору. Переклад малюнка в єдину площину дозволяв художникові вільно розміщати фігури на поверхні картини. Відсутність далекої перспективи ще більше збільшувало цю волю. Серед інших специфічних рис японського стилю варто згадати високу лінію обрію, елегантну витянутость людських фігур, подчеркную ассиметрию, виделенность фрагмента

Графіка з’явилася однієї з основних і найбільш виразних сфер застосування Арт Нуво. І якщо англійські художники зосереджують свої зусилля головним чином на книжкової продукциии, те у Франції активно розвивається така форма Арт Нуво, як плакат. У зв’язку із прогресом в області печатки й реклами він стає найбільш доступним для публічного огляду виразним засобом. До кінця 19 століття складається специфіка плаката як особливої форми мистецтва. Виникнення справжнього плаката саме в цю епоху безумовно пов’язане з ростом капіталізму, розвитком промисловості й комерції. Плакат має, звичайно ж, свою передісторію. Першими, далекими предками плакатів є так звані “alba” – оголошення або повідомлення, які, на зразок наших стовпів або екранів, ставилися на самих жвавих вулицях Рима, Олександрії й навіть Помпей. У середні століття цей звичай зникає й починає відроджуватися тільки з розквітом міської культури. Перші стимули для виникнення таких оголошень – попередників плаката – исходятот друкарів і торговців книг, що сповіщали про підготовку й вихід у світло нової книги. Цю ідею підхоплюють інші підприємці – так з’являються повідомлення про нові товари, про різний рід торжествах, поданнях, про відкриття нового театру або виставки

Але це переважно невеликі картки, у яких ілюстрація відіграє допоміжну роль і виконується в основному в техніку офорта або різьбленої гравюри

Перший ідейний і стилістичний перелом у мистецтві плаката відбувається в 20-х роках 19 століття й пов’язаний з винаходом літографії, плоскої гравюри на камені. Ця техніка, завдяки своїй простоті й виразності, швидко стала мовою мас, репродукційним засобом, широко використовуваним для практичних, ремісничих цілей. Технічно літографія дозволила збільшити розміри плаката, зробити його сильней, завлекательней.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Анри де Тулуз-Лотрек