Аналіз вірша Єсеніна “Лист до матері”. Сприйняття, тлумачення, оцінка
В автобіографії Єсенін писав, що виріс він в атмосфері народної поезії і до усної народної творчості проніс побожну любов через все своє життя. Неоціненну роль у цьому процесі відіграла мати майбутнього поета, яка знала незліченна безліч народних пісень. За спогадами Олександри Єсеніна, молодшої сестри поета: “Мені здається, що немає такої російської народної пісні, яку б не знала наша мати”. Але, виливаючи свою душу в пісні, бідна селянка, очевидно, і припустити не могла, яка доля уготована її блудного сина. Частка поета в цьому світі нелегка,
Ти жива ще, моя бабуся? Живий і я.
Привіт тобі, привіт! Нехай струмує над твоєю хатинкою
Той вечірній невимовною світло.
Таке ніжне, ностальгічне послання почасти було продиктовано і тими почуттями, які з’явилися після поїздки Єсеніна по містах Німеччини, Франції,
“Був я за кордоном – нудить мене від закордону. Я не можу без Росії. Я здохну там. Я буду хвилюватися. Мені треба в село, в Рязанську губернію, під Москву куди-небудь… За кордоном мені нічого не написати, жодного рядка! “
Кожен рядок листа пройнята синівською любов’ю, турботою: “Пишуть мені, що ти, тая тривогу, засумувала шпарко про мене”. Син розуміє, як важко даються матері ці гіркі періоди розлуки, переживань. Він намагається переконати, що, незважаючи на чутки, його серце, як і раніше залишається чистим, а мета життєвого шляху бачиться йому ясно. І нехай даремно не тривожиться мати, якій синій морок малює картини одна одної страшніше. Дорослий чоловік в душі залишився таким же ніжним хлопчиком, а не гірким пияком, здатним померти, не попрощавшись з матір’ю. Ми бачимо, що ліричного героя обтяжує його нинішній стан, розлука з милим будинком, матір’ю, батьком. Перебуваючи далеко від рідного гнізда, він знемагає від бунтівної туги і мріє скоріше повернутися в низенький, але дуже затишний будинок. Він живе спогадами про недавнє щастя, про біле по-весняному саду та ласці тієї, яка подарувала йому життя.
Але разом з тим у вірші ясно відчутна сумна, сумна нота. Це почуття пов’язане, зокрема, з роздумами про минуле життя, про пережите, про борг поета. Усього себе поет віддає людям. Все своє життя, весь свій дар приносить служінню ім. Але повернення до минулого немає, так як в душі поета, ліричного героя, вже давно визріло усвідомлення свого покликання. І, можливо, на ранньому етапі служіння поетичній творчості сприймалося їм у райдужному світлі, викликало мрії, яким не дано було здійснитися:
Не буди того, що отмечталось.
Чи не хвилюй того, що не збулося,
Занадто ранню втрату і втома
Випробувати мені в житті довелося.
Ці рядки звучать пророчо у світлі подальшої долі поета. “Рання втрата і втома, врешті-решт, зіграли свою роль: в ніч з 27-гону 28 грудня 1925 в готелі” Англетер “Єсенін покінчив життя самогубством. Три дні потому його ховали в Москві на Ваганьковському кладовищі. Поета в останню путь проводжала багатотисячна процесія шанувальників його таланту. Материнська молитва, допомога матері, ласкаве слово підтримки важливі йому і зараз:
Ти одна мені допомогу і відрада.
Ти одна мені невимовною світло.
Але в кінці вірша всі нерадісні думки знову змінюються ніжною сумом і турботою про рідну людину. У листі Єсенін використовує таку побудову, коли одна з перших строф повторюється як завершальна, остання. Це давало можливість тільки в зміні інтонації розкрити особливу душевну наповненість, лад поетичної думки. І якщо в другій строфі ліричний герой здивовано запитує, навіщо мати так часто виходить на дорогу “в старомодному ветхому шушуне”, то в останній строфі синівський обов’язок диктує дбайливе, але все ж наказ:
Так забудь же про свою тривогу,
Не сумуй так сильно про мене.
Не ходи так часто на дорогу
У старомодному ветхому шушуне.
Єсенін був прекрасний і геніальна у всьому: і в творчості, і в любові, і в житті, і в синівської турботи. Він віддавав себе без залишку всім почуттям коли-небудь полонив його, саме тому чарівність його віршів не мине нікого.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)