Аналіз вірша Набокова “До Росії”
Цю тему він продовжує чотири роки через у вірші “До Росії”(1928). У ньому він до того, що написано вище, додає ще пари деталей, що доводили його споріднення з Батьківщиною:
Мою долоню географ строгий
Розмалював: отут всі твої
Більші, малі дороги,
А жили – ріки й струмки
Але різниця між першим віршем і останнім, визначається не тільки детальністю, але й тим, що в 1919 році Набоков ще сумнівається у своєму відношенні до Батьківщини. Можливо тому, наприкінці вірша “Росія”, він знову вопрошает себе: “И мені чи плутати в
Ця фраза сильно виділяється, і рве дотоле рівну й плавну думку. Як мені здається, між цим реченням і наступним існує велике інтонаційне розходження, тому воно не вписується у вірш і здається зайвим. Якщо подібність поезії юного Набокова із блоковской можна пояснити наслідуванням, що доходить до цитування,
Так, і такий, моя Росія,
Ти всіх країв дорожче мені
Тридцяти чотирьох літній Блок упевнено вимовляє ці слова. У порівнянні з ним Набоков здається хлопчиськом, що метається в пошуках істини. Адже зовсім не задовго до того, як був написаний вірш “Росія”, Набокову здійснилося двадцять років. Рішення яких завдань можна чекати від юнака, світогляд якого ще повністю не зложилося. Лише через роки, сумніви, що терзають Набокова, розсіються, і він поступово прийде до тому, про що писав Блок в 1914 році:
И тому, моя Росія,
Не смію гневаться, сумувати…
Я говорю: ока такі
У грішниці не можуть бути!
Ці слова пролунають у вірші “Росії”, але для того, щоб це відбулося Набокову треба було багато часу й сил. У період набоковских сумнівів попадає також вірш “Хуртовина”. Це вірш, як і попереднє, було написано в 1919 році. У цей період Набоков, як це вже відомо, намагався розібратися в собі, зрозуміти, чи дорога йому Росія. Але якщо в “Росії”, поставивши перед собою завдання, воно не намагається вирішити її, то у вірші “Хуртовина” показана сам процес пошуку себе. Поет бореться сам із собою (про нього можна сказати: “Розум із серцем не в ладі”). Зіткнення із самим собою відбувається вже в першій строфі:
Тінь за тінню біжить – не наздожене,
Уздовж по стінці…
Лежи, не гарчи
Стогне вітер?
И нехай собі стогне…
Иль тобі не тепло на печі?
Автор як би намагається піймати себе на чомусь, спровокувати на щирість. Але не всі так просто, і це питання, як і всі наступні, залишається без відповіді. Втім, це вже стало традиційним для нього, адже, якщо згадати, так само він надходив і в попередньому вірші “Росія”. Крім того, в очі кидається ще одна деталь – вітер, що раптово міняє свій характер, стаючи хуртовиною. Вітер – це традиційний образ Блоку. Тобто, і у вірші “Хуртовина” ми знову зустрічаємо риси його Творчості. Як відомо, образ вітру проходить через всю лірику Блоку, часто зустрічаючись у його добутках, чи візьмемо ми ранні вірші письменника або ж ті, які були написані пізніше, коли до нього вже прийшла популярність
Як приклад можна привести такі вірші, як “Вітер приніс здалеку…” (1901) або “Ущухає світлий вітер…” (1905), або один із кращих його добутків – “Дикий вітер…” (1910). Завершальною же ланкою в цьому ланцюзі є поема ” Дванадцять “, написана в січні 1918 року
В “Дванадцятьох” автор показує нам мир, у якому панує вітер. Зрівняємо, приміром, “Хуртовину” Набокова з поемою Блоку “Дванадцять”. В обох добутках вітер є ключовим образом, до того ж характер його міняється, але по-різному. Якщо в Блоку це відбувається поступово, протягом всієї поеми, то Набоков змінює характер вітру раптово, при чому робить це неединожди:
Стогне вітер усе тихіше й тихіше…
Так як взвизгнет! Ах, моторошно в степу…
Завтра будуть замети до даху…
Те-те хуртовина! Так ну її! Спи
Вітер у Набокова, так само як і в Блоку – це хаос, стихія, щоне знає перешкод, рух, що ми не в змозі контролювати. Можливо, тому Набоков відчуває страх перед цим рухом: Що ж не спиться? Иль вітру боюся? В “Дванадцятьох” вітер не страшний, переконатися в цьому можна, глянувши на епітети й дієслова, що ставляться до нього: “Завиває вітер білий сніжок”, “Вітер хльосткий!”, “Вітер веселий і зол, і радий”, “… свище вітер…”, “Гуляє вітер, пурхає сніг…”. Але коштує йому тільки змінити свій характер, як він відразу стає грізною зброєю природи:
И хуртовина порошить їм в очі
Дні й ночі
Безперервно….
У блоковской поемі паралельно зі зміною характеру стихії змінюється і її відношення до героїв поеми – червоноармійцям. Стихія стає їхнім ворогом. Використовуючи перехід від вітру до хуртовини, автор показує, що стихія починає пручатися червоноармійцям, які, у свою чергу, персоніфікують режим, що зложився в країні в період громадянської війни. У Набокова вітер – це теж стихія, але Русь, що персоніфікує:
Це – Русь, а не хуртовина степова!
Це корчиться чорна Русь!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)