Аналіз вірша А. С. Пушкіна “Осінь”
Пушкін не раз і в прозі, і у віршах повторював, що осінь – його улюблене година року, тому поет описувала “сумовиту пору, очей очарованье” з надзвичайною переконливістю й емоційністю. Він розповідав про своє замилування: “Люблю…у багрець і золото одягнені ліси”. Поет оспівує “прощальну вроду”, незважаючи на швидке її завершення. Він показує, як народжується в його душі натхнення, виникають поетичні образи, перетворюючи в ліричні створення.
Пушкін хотів заразити читача своєю особливою, небувалою любов’ю до осені,
Подібні у вірші образи осінньої природи – ліричного героя. У їхньому описі передаються враження поета, його почуття: “прощальна врода, природи увяданье, рідкий сонця промінь”.
Жанр добутку – вірш, тому велике уважність приділена ліричним переживанням. Головну роль в описі осіни грають епітети: “могильна прірва”, “свіже дыханье”. Пушкіна,
У вірші не присутнє властиве ліриці Пушкіна наростаючий рух, переважають особисті інтонації. Особлива виразність створюється використанням лексики старого стилю: “осінній хлад”, “страждут озимини”, “мучиш”. “Осінь” цікаво римована: окремими строфами, по вісьмох віршів у кожній. Перший, третій і п’ятий рядки римуються між собою (“очарованье”, “увяданье”, “дыханье”); друга – із четверта й шостої (“врода”, “лісу”, “небеса”); останні два – приятелі із другом (“морози”, “погрози”). Така послідовність проведена через весь вірш. Строфіка добутку – октава, завдяки якій створюється відтінок легкого смутку.
Спостерігається застосування синтаксичних прийомів, що підсилюють виразність мовлення. У вірші присутнє перенос із рядка “Так нелюбиме дитя в сім’ї рідної / До себе мене тягне”. Пушкіна неодноразово міняє порядок слів, використовує інверсію: “до звичок буття ще почуваю любов”. У вірші зустрічається синтаксичний паралелізм: “Чредой злітає сон, чредой знаходить голод”.
Барвистість і пишність увядающей осіни Пушкіна вражає. Читаючи вірне, точне й реалістичне зображення картин природи, мимоволі хочеться особисто побачити гай у Болдіно, “останні лиси з нагих… галузей”, відчути “осінній хлад”. Здається, що осінь у вірші поетично олюднений, иносказательно, метафорично представлена у вигляді живої істоти (“сухотна діва”, “бедняжка хилиться без ремства й гніву”), пишно вбрана “у багрець і золото”. По-моєму, дане утвір – зразок прекрасного ліричного добутку, класика світової поезії