Аналіз вірша А. С. Пушкіна “Фонтану Бахчисарайського палацу”
Вірш А. С. Пушкіна “Фонтану Бахчисарайського палацу” було написано в 1824 році під час його посилання в Село Михайловское, “у далекий північний повіт”. Поет жив один у порожньому будинку, у глухомані псковських лісів. Пушкіна мучився, згадував Південь, Крим.
Вірш відбиває його враження від відвідування Бахчисарая. В 1820 році він побував у цьому кримському місті й оглянув ханський палац. Перед Пушкіним відкрилася досить неприваблива картина. “Вошед у палац, – згадує поет в уривку з листа, – побачив я зіпсований фонтан; із заіржавої
Однак у вірші замість “заіржавої трубки” і прозаїчних “крапель” виник фонтан, поетично ідеалізований:
Твій срібний пил
Мене кропить росою хладной?
Сюжет добутку пов’язаний із кримською легендою про польку – бранці ханського гарему, Марії Потоцкой, що поет почув ще в Петербурзі, у сім’ї Раєвських. Це оповідання стало поштовхом до створення вірша.
Основною темою вірша є любов уявлюваних героїнь поеми “Бахчисарайський фонтан”:
Або Марія й Зарема
Одні
Иль тільки сон воображенья
У пустельній імлі намалював
Свої хвилинні виденья,
Душі неясний ідеал?
Ці романтичні образи символізуються двома трояндами:
Фонтан любові, фонтан живий!
Приніс я в дарунок тобі дві троянди.
Мова йде про “щасливі мрії поета” – Марії й Заремі. Образи двох героїнь даний лише як “сон воображенья” автора поза зв’язком з історико-культурними проблемами. Зате в описі фонтана ми знаходимо символ, що підкреслює контраст двох цивілізацій.
Пушкін додав своєму віршу східний колорит. Звідси не властивий поетові прикрашений, метафоричний стиль (“поетичні сльози”, “срібний пил”, “світило бліде гарему”, “ключ втішний”), що допомагає перенестися в ханський палац і відчути таємниче віяння минулого.
Емоційність добутку досягається виразними епітетами: “фонтан живий”, “фонтан сумний”, “неясний ідеал”, “пустельна імла”, “сон воображенья”.
У вірші звучать філософські міркування про тлінність людських почуттів, тому Мова добутку багата старослов’янізмами: “немолчный”, “говір”, “хладный”, “вопрошал”, “світило”, “виденье”, “ужель”, “хвала”, “забуте”.
Добуток написаний чотиристопним ямбом.
Фонтан любові, фонтан живий!
Приніс я в дарунок тобі дві троянди.
У першому четверостишье рима перехресна.
Фонтан любові, фонтан живий!
Приніс я в дарунок тобі дві троянди.
Люблю немолчный говір твій
И поетичні сльози.
У другому четверостишье – охватна.
Твій срібний пил
Мене кропить росою хладной:
Ах, лийся, лийся, ключ втішний!
Дзюрчи, дзюрчи свою мені минуле?
Композиційно добуток можна розбити на дві частини. У першої поет звертається до фонтана, як до символу любові. У другій частині автор переноситься думками в далекі часи, намагаючись уявити собі героїнь, Марію й Заремові, у стінах Бахчисарайського палацу. Міркування про минуле фонтана навівають смутний настрій. (“Фонтан любові, фонтан сумний!”)
Завдяки майстерному володінню звуком, поет домагається ефекту що не припиняється, падаючого потоку води:
Ах, лийся, лийся, ключ втішний!
Дзюрчи, дзюрчи свою мені минуле?
Ми немов чуємо “немолчный говір” фонтана.
Наспівність, плавність тону досягається за рахунок асонансу (у вірші чергуються голосні а-ю-е:
“Фонтан любові, фонтан живий!”)
Вдало сполучаються голосні й приголосні звуки, часто використовуються сонорні звуки
(“Фонтан любові? люблю немолчный?”)
Найбільша майстерність Пушкіна полягає в тому, що цей дивний підбор звуків зроблений невимушено, як би непомітно; слова обрані не по звуковому складі, а за змістом. Читаючи цей вірш, думаєш, що інших яких-небудь слів тут і не могло бути.
Для поета важливо не тільки намалювати картину фонтана, але й передати відчуття, які він у ньому народжує. Із цією метою Пушкін використовує прийом умовчання: многоточия в другий
Ах, лийся, лийся, ключ втішний!
Дзюрчи, дзюрчи свою мені минуле?
И третій строфі
Але про Марію ти мовчав?
Риторичні питання й вигуки (“Фонтан любові, фонтан сумний!”, “И тут ужель забуто ти?”, “Або Марія й Зарема одні щасливі мрії?”), назывные речення (“Світило бліде гарему!”, “Фонтан любові, фонтан живий!”) надають віршу врочистість і відвертість.
Форми дієслів першої особи й уживання особистого займенника “я” допомагають відчути присутність ліричного героя в образі самого автора (“Люблю немолчный говір твій!, “И я твій мармур вопрошал”, “Приніс я в дарунок тобі дві троянди”).
Вірш ставиться до любовної лірики Пушкіна, до жанру ліричного добутку. Ключовим словом добутку є слово “люблю” (“фонтан любові”, “люблю немолчный говір”).
Таким чином, аналіз змістовної і язикової сторін вірша “Фонтану Бахчисарайського палацу” дозволяє нам побачити в Пушкіні великого художника слова, що створило яскраві зразки російської поезії, глибокі по змісту й витончені за формою. Тому, знову й знову звертаючись до Творчості А. С. Пушкіна, хочеться викликнути:
?зітхну в захваті мовчазному,
Слухаючи звуку струн твоїх
(1 votes, average: 5.00 out of 5)